Андрій Чубик

Транзит газу через територію України - бути чи не бути?

05 лютого 2018

Наближається до завершення процес Стокгольмського арбітражу, що стосується транзитного контракту.

Незалежно від того, яке буде рішення, питання подальшого використання газотранспортної системи України залишається актуальним, оскільки наша держава прагне зберегти свою роль у газовій закупівлі, в той час як Росія, не зважаючи на наслідки, хоче усунути нас з позиції одного з головних транзитерів до Європейського Союзу, намагаючись зменшити інтерес європейців та підірвати економіку України.

Здавалося б, завдання надзвичайно просте – у всіх можливих способах захистити національні інтереси, ігноруючи внутрішні суперечки та амбіції, особливо в умовах впертої боротьби Кремля та «Газпрому» за створення обходних газопроводів. Однак на жаль, не спостерігається навіть тієї консолідації на рівні 2014 року між владою та державною нафтогазовою компанією. Наче навколо не відбувається війна, національна економіка є самодостатньою в постачанні енергоресурсів і дієва система протидії загрозам – реальним (через обмеження імпорту вуглеводнів) чи віртуальним (кібератаки) і незалежний оператор національної ГТС має безліч замовлень…

Поки питання майбутнього газопродукту стоїть гостро, відповідальні особи займаються внутрішніми конфліктами і невпинно ведуть боротьбу один з одним, маніпулюючи громадською думкою, звертаючись до партнерів як у країні, так і за кордоном. Історичні уроки минулого нічому не навчили – хоч питання не є критично важливим для існування держави, проте воно може стати одним із основних каменів, укладених самими ж «державними» діячами у фундамент незалежності України.

13 грудня 2017 року на засіданні Кабінету Міністрів України була ініційована процедура вибору міжнародних партнерів для спільного управління газотранспортною системою. Деякі ЗМІ вже повідомляли про терміні виконання цього завдання – зокрема, за даними медіа, український Уряд чекав на первинну інформацію від потенційних іноземних кандидатів уже 1 лютого. Проте лише 28 січня була опублікована інформація про затвердження складу Робочої групи, що займеться пошуком партнерів для спільного управління українською ГТС. Слід сподіватися, що на початку лютого Робоча група отримає достатню кількість пропозицій для попереднього розгляду і продовження переговорів з найнадійнішими кандидатами.

Проте виникає питання – а що ж сталося з попередньою багаторічною співпрацею з міжнародними партнерами та підписаним меморандумом між словацьким Eustream a.s. та італійським Snam S.p.A. з одного боку та НАК «Нафтогаз України» і ПАТ «Укртрансгаз» з іншого? Чи враховано ці домовленості? Чи відомо було цим партнерам про нові консультації щодо управління ГТС?

Чи є нові ініціативи Уряду ще одним етапом безглуздої боротьби між виконавчою владою та НАК «Нафтогаз України» за контроль над найбільш прибутковим активом – газотранспортною системою України?

Доброю новиною є те, що до складу Робочої групи увійшли представники Єврокомісії, Енергетичного співтовариства та Посольства США. Це надає можливість міжнародним партнерам обговорити ситуацію, перш ніж ухвалити рішення про подачу заявки. Разом з тим, з боку європейських компаній відчувається певне незадоволення, адже щодо деталей підписаного меморандуму було здебільшого брак публічної інформації, тоді як сам факт подався як значущий успіх України і, принаймні у представників деяких партнерів, виникло враження, що сторони вже взяли на себе певні зобов’язання.

Станом на 1 лютого 2018 року ані Уряд, ані НАК не надали жодної офіційної інформації про наявність чи відсутність інтересу з боку іноземних компаній. Також станом на цей момент залишаються беззвучними заклики від словацького Eustream a.s. та італійського Snam S.p.A., хоча вони, напевно, чекають на офіційні чи неформальні контакти.

Невідповідність дій українського Уряду та НАК, а також закритість процесу переговорів вважають однією з головних причин повільного прогресу виконання проектів «Північний потік ІІ» і «Турецький потік». Затримка реформування внутрішнього ринку газу є негативним чинником, що підриває довіру міжнародних партнерів до Уряду. Навіть успіхи в Стокгольмі не можуть забезпечити довіру до корпоративного суб’єкта НАК «Нафтогаз України», адже в очах європейських урядовців він є лише однією з зацікавлених сторін.

Чи є ще шанс виправити ситуацію? Можливо і варто боротися до останнього, але тільки об’єднавши зусилля. Нова наглядова рада НАК «Нафтогаз України» повинна якнайшвидше взяти на себе відповідальність за примирення керівництва компанії та Уряду. При цьому Уряд має призначити спеціального Уповноваженого з енергетичної безпеки, наприклад, вже призначеним головою Робочої групи Віце-прем’єр-міністром України Володимиром Кістіоном, і надати йому всі повноваження для підготовки та проведення необхідних дій на національному та міжнародному рівні з метою протидії російським обходним газопроводам. Одночасно з цим також слід вжити заходів для виявлення та усунення внутрішніх труднощів на шляху покращення енергетичної безпеки держави, зокрема, причин затримки з реформуванням газового ринку, включаючи співпрацю з правоохоронними органами та антикорупційними інститутами.

Уряд має виступити з чітким планом дій, націленим на внутрішні та зовнішні ринки. Зокрема, до кінця 2018 року має бути забезпечено погоджене з НАК «Нафтогаз України» створення нового незалежного оператора ГТС з усіма правами та повноваженнями для підписання контрактів з партнерами на використання транспортних потужностей. Уряд має чітко повідомити європейських партнерів, що після завершення діючого контракту між НАК і «Газпромом» у 2019 році всі контрактні відносини у газотранспортному секторі переходять на європейські стандарти відповідно до угоди про асоціацію.

Новий оператор ГТС буде надавати всі необхідні послуги та не потребуватиме представників «Газпрому» на західному кордоні, а компанії з держав-членів ЄС мають до кінця 2018 року внести зміни до своїх контрактів, зазначивши перенесення точки прийому газу на східний кордон України та офіційно сповістити про це національні енергетичні регулятори відповідно до вимог «Положення про безпеку газопостачання» від 27 жовтня 2017 року.

Якщо ЄС, і особливо окремі країни-члени, не підтримають ці абсолютно обґрунтовані та своєчасні умови, Україна повинна заявити про намір розпочати перегляд стратегії реформування газового ринку, віддаючи пріоритет виключно внутрішнім інтересам та потребам у забезпеченні газом, без врахування необхідності продовження експлуатації ГТС з поточною пропускною здатністю.

Автор: Андрій ЧубикПоділитись