Формула «Роттердам +» - енергетична безпека чи корупція в чиновницьких колах?

14 липня 2017

Причиною підвищеної уваги суспільства до ситуації в електроенергетичному секторі стало блокування залізничних перевезень вугілля, яке видобувається на територіях, підконтрольних непідконтрольним Україні регіонам Донбасу.

Енергетична безпека - це ілюзія?!

Протягом майже шести років Україна є учасником європейського Енергетичного Співтовариства та три роки тому підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Це означало, що реформи в енергетичному секторі мали б допомогти інтегрувати країну в європейський енергетичний контекст. Ця інтеграція могла б стати потужним стимулом для подальших внутрішніх перетворень.

Основною метою розвитку енергетичного сектора в рамках Енергетичної стратегії України на найближчі роки є зменшення критичної залежності національної економіки від монопольних джерел енергоресурсів та диверсифікація енергозабезпечення через інтеграцію до європейського ринку. Проте реалії значною мірою вносять свої корективи.

Внаслідок військових дій на Донбасі всі шахти з видобутку антрацитового вугілля, що використовуються для живлення ряду теплових електростанцій (ТЕС), опинилися на окупованих територіях. Проблема пошуку нових джерел енергоресурсів для теплової енергетики залишається актуальною вже більше трьох років, і останні події поставили цю проблему на порядок денний.

Суспільна увага до проблеми енергетики в Україні посилилася через блокування залізничних перевезень вугілля з непідконтрольних Україні регіонів Донбасу. Внаслідок дефіциту антрациту, 15 лютого цього року, уряд України оголосив надзвичайний стан в електроенергетиці, що дедалі частіше продовжувалося. До травня 2017 року п'ять з шести ТЕС, що використовують антрацит, були змушені тимчасово зупинити роботу.

Що ж сталося, і чому країна виявилася неготовою до енергетичної кризи? Чи існувала альтернатива імпорту вугілля з окупованих територій? На думку деяких високопосадовців, відповіддю на ці питання мав стати новий механізм формування оптової ринкової ціни на електроенергію та установлення граничної ціни на вугілля.

Після затвердження порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни, голова Національної комісії з регулювання ринків енергетики та комунальних послуг представив нову схему, що отримала назву «Роттердам+». На його думку, завдяки використанню цієї формули країна могла б виграти багато переваг, зокрема:

1) автономність від зони АТО при виконанні плану накопичення ресурсів;

2) відсутність ручного регулювання цін;

3) прив'язка до світових цін на вугілля;

4) можливість збалансувати діяльність державних шахт.

Здавалося б, такий підхід міг би вирішити проблеми з постачаннями енергоресурсів та інші питання в українській енергетиці. Завдяки плановому підвищенню оптової ринкової ціни можна було б заздалегідь придбати вугілля на європейському ринку та створити запаси на складах ТЕС на випадок непередбачених обставин. Проте, коли настала критична ситуація в енергетиці, виявилося, що ні державний оператор, ні приватні компанії не були готові.

Після припинення поставок твердого палива із зони АТО, 21 лютого 2017 року прем'єр-міністр заявив, що альтернативи донбаському вугіллю не буде ще кілька років. Через два дні його підтримав Міністр енергетики, зазначивши, що «Роттердам+» не діє, оскільки формула була задумана лише як теоретична модель і не застосовується для визначення тарифів.

Два місяці після заяв чиновників генеральний директор ДТЕК спростував їх слова, заявивши, що «Роттердам+» все ж впливає на формування оптової ринкової ціни на електроенергію. Він підкреслював, що є політичні маніпуляції зі словами "Роттердам+" і зазначив, що все, що пов’язане з тарифоутворенням за схемою "витрати+", є шляхом до корупції.

Доки високопосадовці ділилися думками про «Роттердам+», оптові ціни на електрику стрімко зросли, а запаси вугільного палива на ТЕС впали до критичного рівня. Водночас, на фоні кризи, основні гравці ринку значно поліпшили свої фінансові результати. Як це стало можливим? Щоб зрозуміти цю ситуацію, ми вирішили провести власне розслідування.

Що означає "Роттердам+" на практиці?

3 березня 2016 року було затверджено нову методику визначення прогнозної оптової ринкової ціни на електроенергію, за якою вартість енергетичного вугілля визначалася як середня ринкова ціна імпортного вугілля в портах Амстердам-Роттердам-Антверпен за попередній рік плюс вартість доставки в Україну.

«Ми змінили підхід, відмовившись від системи “витрати+”, на користь прив'язки до міжнародних цін на вугілля», - пояснив свої дії голова НКРЕКП, додавши, що така типовая модель може бути короткостроковим рішенням до переходу до нової моделі ринку, при якій Регулятор не буде встановлювати ціни на генерацію.

Формула "Роттердам+" стала діяти з другого кварталу 2016 року, коли до тарифу для ТЕС ввели ціну вугілля на імпортному паритеті за попередній рік, з урахуванням витрат на доставку.

Серед основних елементів формування оптової ринкової ціни єдиним «слабким місцем» виявився сам тариф для ТЕС, який не підлягав регулюванню, що врешті-решт дозволяло змінювати процедуру перерахунку рівня оптової ринкової ціни.

Джерело: Постанови НКРЕКП №721 від 28.04.2016 зі змінами, №2326 від 20.12.2016 зі змінами. 

У 2016 році НКРЕКП затвердила постійне зростання прогнозної оптової ринкової ціни на електроенергію на 12%. Проте в червні 2016 року Регулятор змінив своє попереднє рішення, затвердивши зростання на 26,5% в 2016 році.

Після затвердження прогнозної оптової ринкової ціни в 1 кварталі 2017 року НКРЕКП спочатку планувала зниження, але згодом підвищила цю ціну ще на 1,8%.

Ми звернулися до голови НКРЕКП щодо різкого зміни цінового тренду, а також про роль "Роттердам+" у накопиченні ресурсів для підвищення енергетичної безпеки країни.

У відповіді на наш запит голова НКРЕКП пояснив, що зміну та підвищення оптової ринкової ціни у 2017 році спричинили багато факторів: зміни в структурі виробництва, зниження частки дотаційних сертифікатів, перегляд різних тарифів та необхідність закупівлі вугілля через припинення поставок. Проте Д. Вовк не відповів на питання, чому в Україні за рік не було створено "резерву міцності" в енергетичній безпеці.

Все ще, голова НКРЕКП заявляв, що 40% вугілля для ТЕС видобувається на неконтрольованій території, а його доставка вкрай затратна.

«Щоб більше не займатися цим героїзмом, - підкреслив він, - ми вирішили дати компаніям теплової генерації бюджет, щоб не виникало питань щодо забезпечення вугіллям.» Це означає, що Регулятор закладав у формулу "Роттердам+" завищену вартість вугілля у прогнозну оптову ринкову ціну, такими чином, створюючи "чайові" для постачальників.

Цікаво, про що думав Д. Вовк, коли затверджував нову методику визначення прогнозної оптової ринкової ціни? Чи була ця його ініціатива спрямована на незалежність України від постачання вугілля з непідконтрольних територій, чи на задоволення інтересів основних гравців на ринку?

Чому тарифи ростуть, а енергетична безпека знижується?

Протягом дії формули "Роттердам+" промислові підприємства стали платити за електрику на 20,6-23,4% більше. У той же час тарифи на електроенергію для населення зросли в 2,46-2,67 рази.

Однак, завдяки відриву промислових цін, підвищення тарифів для населення не досягло своєї мети - вирівнювання цін та скорочення перехресного субсидування. Регулятор поклав тягар витрат за електроенергію на плечі громадян та корпоративних споживачів, діючи не в їхніх інтересах.

Кінцево, споживачі, сплачуючи великі тарифи за електроенергію, могли б сподіватися, що ця сума використана для підвищення енергетичної безпеки країни та реформування національної енергетики, але цього не сталося.

Чому ж це трапилося? Давайте разом проаналізуємо, що відбувалося на ринку енергетичного вугілля за останні 1,5 року.

У структурі цін на електроенергію на вугільних ТЕС витрати на паливо складають 80%. Тому, щоб забезпечити енергетичну безпеку, важливо знати, яку кількість, якої марки та звідки надходить вугілля до генерації. У 2015 році з непідконтрольних територій було перевезено 8,1 млн тонн вугілля, а в 2016 році - понад 6,2 млн тонн. Що тепер робити, коли поставки вугілля з окупованого Донбасу повністю блоковані?

Згідно з прогнозом на 2017 рік, Міненерго планувало річні поставки 7,9 млн тонн антрациту і 20,1 млн тонн газового вугілля. Постачання антрациту з вітчизняних підприємств має величину 40%, а решта - імпортні поставки, зокрема з Росії - понад 1%. Поставки газового вугілля з імпортних закупівель складають менше 1%, більшість - це вітчизняні постачання.

Дехто може заперечити, що т