Без "зеленого" тарифу: генерація з ВДЕ шукає нові бізнес-моделі

23 липня 2021

Проєкти з виробництва відновлюваної електроенергії адаптуються до нових ринкових умов

Чи є можливість для розвитку відновлювальної енергетики після завершення терміну дії "зеленого" тарифу, і які механізми варто впровадити для переходу на ринкові умови? "Українській енергетиці" розповіли інвестори та розробники пілотних проєктів 

Фахівці енергетичної сфери відзначають погіршення інвестиційного клімату для відновлюваної енергетики в Україні. Це стало наслідком декількох факторів – ухвалення закону, що закріпив ретроспективні ініціативи зі зниження "зеленого" тарифу, а також недотримання умов меморандуму про повернення боргів перед "зеленою" генерацією, а також про запобігання накопиченню нових. Додатковий удар завдала поправка в законопроєкті про введення акцизного податку на енергію з ВДЕ. В результаті інвестори змінюють свою стратегію, зокрема, шукають нових партнерів. Подібні тенденції спостерігаються й у Європі – там інвестори залишають "перегріті" ринки і розглядають інші регіони.

Учасники панелі з відновлюваної енергетики Міжнародного енергетичного форуму Адама Сміта, що відбувався у Києві в середині липня, підкреслили: з 2022 року в Україні закінчується термін дії "зеленого" тарифу для нових об’єктів, а пільговий тариф для вже працюючих станцій діятиме до 1 січня 2030 року. Однак сектор ВДЕ має продовжувати своє зростання. Тому виробники вже починають розробку нових стратегій і бізнес-моделей. Це включає в себе розвиток ВДЕ-генерації без "зеленого" тарифу, тобто виключно на ринкових умовах. Подібні приклади вже починають з’являтися в Україні.
 

Сонячна енергія без "зеленого" тарифу для власних потреб підприємства

У липні 2021 року гірничорудна компанія Ferrexpo запустила пілотну СЕС потужністю 5 МВт без "зеленого" тарифу. Сонячна станція розташована на території Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (ПГЗК). У компанії акцентують увагу на тому, що запуск станції на відновлювальній енергії є частиною їхньої політики зменшення викидів вуглецю під час виробництва.

"Цей пілотний проєкт розташований на відвалах. Він складається з 10 000 панелей виробництва Jinko Solar. Якщо проєкт виявиться успішним, це відкриє можливості для більш масштабної генерації сонячної електричної енергії на власних потужностях, що допоможе нам забезпечити низьковуглецеве виробництво залізорудних окатків", – зазначають у Ferrexpo.

Сонячна станція на промисловому майданчику Полтавського ГЗК вироблятиме приблизно 7 млн кВт-год електроенергії на рік. У компанії планують будівництво наступної електростанції потужністю від 250 до 1000 МВт.

Пілотна СЕС без "зеленого" тарифу потужністю 5 МВт на відвалах Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, поблизу м. Горішні Плавні. Джерело - saee.gov.ua

За словами фахівців, станція постачає "чисту" електроенергію для власних потреб виробництва без отримання державних субсидій. В компанії відзначають, що перехід на "чисту" енергію – це продовження їхньої програми декарбонізації виробництва.

Раніше у Ferrexpo повідомляли, що компанія має можливість вибірково купувати електроенергію, виготовлену з низьким або нульовим рівнем викидів вуглецю, наприклад, електроенергію від гідроелектростанції, розташованої неподалік підприємства.

"Цього року частка "чистої" електроенергії складає 36% наших закупівель, у порівнянні з 22% у 2020 році. Це призводить до зменшення наших обсягів викидів за групою 2 і дозволяє зосередити зусилля на виробництві окатків з низьким вмістом вуглецю", – зазначають у Ferrexpo.

Таким чином, компанія, яка експортує свою продукцію в Європу та Азію, завдяки купівлі "зеленої" електроенергії та будівництву власних ВДЕ-потужностей готується до запровадження вуглецевого податку на кордоні ЄС з 2023 року.

Цей підхід підтверджує Юрій Шафаренко, заступник Голови Держенергоефективності, говорячи про запуск пілотної СЕС на Полтавському ГЗК.

"Сонячна електростанція, що буде генерувати електроенергію для власних виробничих потреб – це перший крок до декарбонізації та підвищення конкурентоспроможності. Гарний приклад для інших компаній, які бажають стати енергонезалежними та успішними на зовнішніх ринках без ризиків механізму CBAM", – відзначає Юрій Шафаренко.

"ВІНД ФАРМ" планує використовувати українське обладнання для нової ВЕС

Новий підхід до інтеграції української вітрогенерації в енергетичний ринок презентують фахівці компанії "ВІНД ФАРМ", заснованої у 2019 році. Про амбіції компанії  – збудувати найбільший наземний вітропарк в Європі потужністю 800 МВт – розповів керівник проєкту "ВІНД ФАРМ" Юрій Жабський.

Розробники пропонують проект всебічного розвитку вітрового енергетичного кластеру у промисловому регіоні Донецької області. Будівництво заплановано в межах Мангушської та Нікольської селищних громад на території Маріупольського району.

Регіон з великими промисловими споживачами дозволяє використовувати вироблену електроенергію з мінімальними технічними втратами на передачу, стверджують фахівці. Також є розвинута логістика для транспортування вітрових турбін. Два морських порти в Маріуполі – торговий та порт комбінату "Азовсталь" – знаходяться неподалік, біля порт Бердянська.

Місце для розташування майбутнього вітропарку потужністю 800 МВт в Маріупольському районі. Джерело – "ВІНД ФАРМ"

Економічну доцільність та  інвестиційну привабливість, за словами розробників, забезпечує вигідне географічне положення та погодні умови. Середня річна швидкість вітру на висоті 120 м становить приблизно 7,6 м/с.

Фахівці прогнозують річне виробництво електроенергії на рівні 3297–3470 ГВт-годин, з коефіцієнтом використання встановленої потужності 47–49% в залежності від вибраної вітрової турбіни. Розглядаються турбіни виробництв Vestas, Nordex, GoldWind та General Electric.

Важливим чинником для інвестиційної привабливості розробники вважають високий експертний рівень команди, яка має досвід в девелопменті у вітровій енергетиці близько 1300 МВт та будівництві вітропарків з установленою потужністю понад 400 МВт.

Керівник проєкту Юрій Жабський має досвід роботи з вітровими парками з перших днів розвитку вітроенергетики в Україні. Фахівець працює в галузі вже понад 20 років: від будівництва Новоазовської ВЕС до реалізації Ботіївської ВЕС та Приморських ВЕС-1 і ВЕС-2.

Ботієвська ВЕС (200 МВт), Запорізька область. Джерело – renewables.dtek.com

Залучення значних інвестицій у розвиток Донецької області дозволить, на думку розробників, підвищити надійність енергопостачання Маріуполя, одного з найбільших промислових міст України.

Розробники проєкту підкреслюють, що військові дії на сході країни та втрата частки генерації в тимчасово непідконтрольних територіях суттєво погіршують якість електропостачання регіону. У результаті Маріуполь з населенням приблизно півмільйона мешканців, школи, лікарні, порт та заводи іноді залишаються без електрики на години.

Разом з ПрАТ "НЕК "Укренерго" було обрано схему приєднання ВЕС до електричних мереж, що передбачає будівництво двох повітряних ліній електропередач 330 кВ для формування електричного кільця навколо Маріуполя.

"З початку бойових дій на Донбасі область не отримувала значних інвестицій, і її розвиток зупинився. Саме зараз інвестиції в регіон зможуть дати максимальний соціальний ефект", – підкреслює керівник "ВІНД ФАРМ".

Важливим етапом будівництва стане організація виробництва компонентів вітрових турбін на вітчизняних підприємствах. Таким чином, компанія має намір підтримати розвиток машинобудівного комплексу України.

"Наша основна мета полягає в тому, щоб знайти ідеальне місце для будівництва великого об’єкта на 800 МВт, яке зможе розвивати цілий сектор виробництва компонентів вітроагрегатів без залучення державного фінансування. Ми ретельно прорахували всі капіталовкладення. І маємо чітке уявлення, якими мають бути мінімальні тарифи для споживачів, що відповідатимуть інтересам інвесторів", – впевнений Юрій Жабський.

Для визначення стартової вартості електроенергії своєї генерації у "ВІНД ФАРМ" обрали дату 1 липня 2019 року, дня початку роботи енергоринку. Тоді тариф становив 5,3 євроценти, що, за підрахунками фахівців компанії, забезпечувало прибутковість на рівні 12%. Однак вони вважають, що для території з нестабільною безпекою цього недостатньо.

Тому в компанії сподіваються на визначення механізму отримання надбавки за використання компонентів українського виробництва. З урахуванням надбавки за локалізацію виробництва на рівні 70%, тариф складатиме близько 7,3 євроценти. Фахівці пояснюють, що такий рівень тарифу, навіть з надбавкою, суттєво нижче від діючих "зелених" тарифів.

В Українській вітроенергетичній асоціації (УВЕА) зазначають, що концепція комплексного розвитку від "ВІНД ФАРМ" викликає дискусії в секторі ВДЕ. Проте керівник проєкту впевнений, що їхній підхід не містить жодних революційних ідей, а є правильним шляхом розвитку вітроенергетики в Україні.

"Портфоліо виробництва вітрових турбін потужністю 800 МВт є дуже значним і привабливим для будь-якого виробника вітрових турбін. За його реалізацію виробник зможе погодитися на передачу свого Know How та організацію виробництва компонентів вітрових турбін в Україні", – сподівається Юрій Жабський на розвиток вітчизняного виробництва.

На думку авторів проєкту, залучення виробників вітроенергетичного обладнання до організації локального виробництва дозволить залишити більшу частину інвестицій в Україні, створити нові робочі місця та сприяти розвитку машинобудівної галузі країни.

Морська вітростанція із "зеленим" воднем: починати треба вже сьогодні

За оцінками Світового банку, на узбережжі України зосереджено більше половини технічного потенціалу вітрової енергії Чорного моря – близько 250 ГВт. Мілководний шельф і доступність портової інфраструктури для забезпечення будівництва й обслуговування створюють сприятливі умови для виробництва "зеленого" водню за рахунок офшорної вітроенергії.

Ці можливості зацікавили НАК "Нафтогаз України", яка розглядає перспективи будівництва ВЕС в акваторії Чорного моря. Інвестиційний проєкт з генерації електричної енергії з ВДЕ обговорюється компанією на засіданнях науково-технічної ради з 2019 року. Технічні аналізи та огляд можливостей проєктів низьковуглецевого спрямування проводяться дочірньою компанією  ДП "Вуглесинтезгаз України".

Максим Ганжа, керівник проєкту морського вітропарку компанії "Вуглесинтезгаз України", поділився інформацією, що наразі команда знаходиться на етапі передпроєктного опрацювання технічних і економічних показників.

Розробник вважає, що Україна має технічні та інфраструктурні можливості для будівництва та приєднання офшорних вітрових електростанцій. Окрім того, в країні існує потенціал для розвитку національного виробництва, яке комплектує офшорні ВЕС, наприклад, виробництво морських фундаментів.

Для майбутнього промислового парку в компанії вивчали дві акваторії – на сході та заході від Одеси, поблизу портових міст Очаків у Миколаївській області і Чорноморськ на Одещині. Глибини та швидкості вітру на цих ділянках шельфу схожі.

Для вітропарку загальною потужністю 60 МВт фахівці обрали варіанти використання вітротурбін одиничної потужності на 6 і 10 МВт. За попередніми розрахунками, економічні показники цієї пропозиції схожі, але з ростом масштабу проєкту та збільшенням загальної потужності вітропарку, використання турбін більшої потужності забезпечить значно кращі фінансові результати.

Схема одного з варіантів розташування – офшорна ВЕС біля порту Очакова. Джерело – презентація ДП "Вуглесинтезгаз України"

"Вибір саме цих акваторій для попередніх розрахунків був зумовлений їхньою привабливістю для будівництва, зокрема мілководдям з глибинами до 20 м і високою середньою швидкістю вітру – близько 8 м/с на висоті 150 метрів. Невеликі витрати на реконструкцію портів, їх близькість до майданчиків ВЕС та наявність потенційних точок підключення забезпечують прийнятну економічну вигоду щодо окупності проєкту", – зазначає Максим Ганжа, коментуючи вибір акваторій для майбутньої вітростанції.

Також фахівець зауважує, що, на відміну від Одеси, перевагами цих ділянок є відсутність великої кількості суднохідних шляхів та підходяща берегова інфраструктура. 

Схема одного з варіантів розташування – офшорна ВЕС біля порту Чорноморська. Джерело – презентація ДП "Вуглесинтезгаз України"

Місцева складова відіграє важливу роль у цьому проєкті. Як зазначає спеціаліст, у 2012-2013 роках група "Нафтогаз" виготовляла морські стаціонарні платформи, тому в компанії є досвід, спеціалісти та інженерний потенціал. Також в Україні є виробники сучасних антикорозійних систем, що відповідають міжнародним стандартам.

Стаціонарна морська платформа. Джерело – Максим Ганжа, фото з особистого архіву 

Беручи до уваги ці фактори, Максим Ганжа запевняє, що в Україні можливо локалізувати виробництво фундаментів для офшорних вітротурбін. Водночас такі конструкції можуть бути виготовлені українськими спеціалістами в суднобудівній галузі в Миколаєві.

Суттєвою статтею витрат при офшорному будівництві є залучення спеціалізованих кранових суден. Короткострокове їх фрахтування може бути проблематичним, оскільки така габаритна техніка повинна проходити під мостами через Босфор. Тому українські спеціалісти пропонують планувати довгострокове їх використання сумісно з Туреччиною, Румунією та Болгарією.

8 євроцентів за кіловат. Наразі, як повідомляє Максим Ганжа, розглядаються різні варіанти, в тому числі укладання корпоративних РРА щодо постачання "зеленої" енергії безпосередньо замовникам.

Також опрацьовуються варіанти використання офшорного вітропарку як основного постачальника електроенергії для виробництва "зеленого" водню. Фахівці розглядають кілька концепцій: від підключення до наземної мережі до автономної роботи вітропарків у поєднанні з платформами, де електролізери з відновлювальної електроенергії вироблятимуть "зелений" водень.

Серед переваг офшорного проекту у порівнянні з наземними станціями експерт відзначає більшу ефективність роботи, розвиток нового технологічного напряму, доступність інженерних рішень. Крім того, важливим є те, що немає потреби в земельних ресурсах, та віддаленість від місць проживання населення і основних рекреаційних зон.

Серед викликів фахівець називає значну вартість капітальних інвестицій для будівництва морських ВЕС, необхідність формування виробничої бази, підготовку спеціалістів для будівництва і обслуговування об’єкта, а також відсутність категорії морської вітрогенерації в національному законодавстві.

Основною загрозою для реалізації проектів на північно-західній частині шельфу Чорного моря Максим Ганжа вважає сучасну геополітику. Проте основною можливістю розвитку українських морських ВЕС залишаються їх розташування в територіальних водах України у співпраці з міжнародними водневими проектами.

"Наразі головне завдання полягає в тому, щоб привернути увагу потенційних інвесторів до морських вітрових проектів у Чорному морі, вивести цю тему на широке обговорення і терміново розпочати роботу над законодавством у сфері офшорної енергетики та виробництва "зеленого" водню. Наприклад, сусідня Туреччина вже реалізує пілотні вітрові проекти у своєму секторі чорноморської акваторії", – зауважує Максим Ганжа.

Експерт поділився, що команда ДП "Вуглесинтезгаз України" змоделювала роботу вітро-водневого проекту на базі своїх напрацювань з морських видобувних платформ. Спеціалісти визначили, що типові платформи, спроєктовані для видобутку природного газу, можуть бути адаптовані для розміщення електролізерів. За підрахунками, продуктивність однієї платформи з електролізером становитиме до 32 тонн Н2 на добу.

Візуалізація розміщення електролізної установки для виробництва "зеленого" водню на стаціонарній платформі біля офшорної ВЕС. Джерело – ДП "Вуглесинтезгаз України"

"Україні потрібно діяти швидко, адже у світі зростає конкуренція, а також у 2030 році закінчує термін дії зелених тарифів для ВДЕ. Командою було розроблено графік, що показує, що реалізація будь-якого офшорного проекту ВДЕ займає близько 8 років. З огляду на те, що до 2030 року вартість виробництва "зеленого" водню стане конкурентоспроможною у порівнянні з традиційним виробництвом, починати слід вже сьогодні", – переконаний Максим Ганжа. 

Що слід удосконалити для розвитку проектів в нових ринкових умовах?

Опитані фахівці вважають, що нові проекти повинні ґрунтуватися на інших фінансових механізмах. Світовий розвиток сектора ВДЕ накопичив безліч ринкових підходів, які довели свою ефективність. Головною вимогою для розширення сектора ВДЕ залишається передбачувана державна політика та стабільне законодавство, адаптоване до нових викликів низьковуглецевої економіки. 

"Штучно створені проблеми на ринку електроенергії погано впливають на інвестиційний клімат України, водночас ми демонструємо світу наш "зелений" перехід в рамках розвитку вуглецево-нейтральної держави," – коментує ситуацію в галузі Андрій Конеченков, голова УВЕА. – Бажання держави співпрацювати з гравцями ринку "зеленої" енергетики могло б ефективно вирішити кризу на ринку та забезпечити якісні поштовхи для досягнення енергонезалежності країни."

Розглянуті в матеріалі пілотні проекти відрізняються за призначенням, механізмами фінансування, потужностями та ступенем готовності, проте мають спільну мету – допомогти відновлювальній енергетиці перейти на зрозумілі бізнес-моделі. 

Ці приклади охоплюють значний діапазон рішень: від вже реалізованої локальної сонячної станції до великого комплексного вітропарку з машинобудівною складовою, що зараз перебуває на стадії будівництва, а також передпроектні наміри щодо водо-водневої концепції офшорної ВЕС. Вони ілюструють можливості та різноманітність підходів до входження української ВДЕ-генерації в ринкові умови сьогодні та у близькому майбутньому.

Експерти переконані, що подальший розвиток відновлювальної енергетики в Україні залежить від механізмів підтримки, які обере державна влада, і сподіваються, що законодавці врахують сучасний світовий досвід, зокрема роль відновлювальної енергетики у виробництві "зеленого" водню.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"

Автор: Лариса БілозероваТеги:Поділитись