Герої енергофронту: слюсар таємно усував аварії на газовій мережі

10 травня 2022

Незважаючи на заборону окупантів, слюсар з сільської дільниці “Чернігівгазу” пробирався через городи до газового пункту, щоб закрити подачу газу

Олександр Кондрацький працює слюсарем у сільській дільниці “Чернігівгазу” вже 15 років. Село Нова Басань, де він проживає, з перших днів війни опинилося під окупацією: через нього та декілька сусідніх сіл російські війська намагалися дістатися Києва.

Коли окупанти потрапили в село, вони почали облаштовуватись: нагнали техніку та складали боєприпаси. Навіть після місяця після звільнення Нова Басань і його околиці залишаються всіяні боєприпасами, вибухівкою та спаленою ворожою технікою.

Тіла місцевих мешканців, убитих рашистами, та ліквідованих російських солдатів вже прибрали з вулиць.

Олександр Кондрацький згадує, як живеться в окупації: “24 лютого вранці ми почули два вибухи. Не зрозуміло було, звідки вони. 28 лютого вони зайшли і залишилися тут на місяць. Прийшли під будинок. Бачу – стоїть БМП, і чоловік 20 сидить. Вони зайшли в двір, переписали людей, забрали телефони. Все обійшли і сказали не виходити з дворів та на парканах написати кількість мешканців. Патрулювали село, грабували: заходили в доми і забирали, що подобалося, або розстрілювали майно.”

Одного разу в село зайшла колона (Олександр нарахував 43 одиниці техніки): танки, САУ, зенітки, Гради, БТРи, БМП. Ворожа техніка намагалася сховатися, але застрягла в болоті.

“Вони намагалися пробитися на Київ, але куди не смикнуться, там їм наші відповідають. Рашисти поверталися в село розлючені, стріляли навмання. Ми одного разу ховалися в погребі, хоча захист там був такий собі, більше для захисту від уламків, а так – засипле і все. Казала моя сусідка, що погріб – це архів смерті. У нас ще жили сім переселенців з Києва, думали, тут безпечніше. Ховалися всі в хаті. Їли, що було. Спочатку картоплю. Поки було борошно – пекли хліб, а коли воно закінчилося – все. Дерть мололи, балабушки пекли,” – розповідає Олександр Кондрацький.

Незважаючи на такі обставини, чоловік продовжував працювати та допомагати людям. Оскільки окупанти забороняли виходити з дворів, слюсар працював потайки та дистанційно, як би це дивно не звучало. Місцеві жителі телефонували йому, коли обстріли пошкоджували газопроводи, і Олександр по телефону пояснював, що робити.

“Ті безумці вночі кинули гранату і пошкодили газовий стояк. Стояв стовп вогню. Люди дзвонили, питали, що робити. Я не міг туди прийти, бо росіяни сказали: стрілятимемо без попередження. Я порадив людям накрити вогонь великою мокрою ганчіркою,” – розповів він.

Слюсар переживав, бо знав, що на усунення аварії є всього година, інакше доведеться перекривати всю лінію, до якої підключено кілька сіл.

“На щастя, мав справу з розумними людьми, – зазначив Олександр Кондрацький. – Я розповів їм, що робити: забити чіпок, зафіксувати, тобто заглушити трубу. І газ не довелося вимкнути. Я ще переживав, щоб не підірвали міст неподалік, бо там проходить газова труба, і вона могла вибухнути. Окупанти ставили розтяжки, але міст не підривали.”

Згодом сталася ще одна велика пожежа на газопроводі. Олександр знав, що, якщо швидко закриє газ на місцевому газорегулюючому пункті, без газу залишиться тільки його село. Якщо не встигне – постраждають і всі сусідні села.

“Рашисти в тому місці рили капоніри під танки, їздили туди-сюди, патрулюючи. Постійно стояти вони боялися, бо наші їх там накривали, а втекти далеко не було просто. Я через городи, обходами добрався до шафового пункту. Перекрив газ. Мабуть, добре, що так трапилося. Коли нас почали визволяти, село було під обстрілами 12 годин. Горіли будинки, а також газові труби та лічильники. Якби в селі був газ, під час обстрілів була б ще більша біда,” – згадує Олександр.

Фото АТ "Чернігівгаз"

Негайно після звільнення Нової Басані та сусідніх сіл від окупантів Олександр Кондрацький разом з колегами почали обстежувати пошкодження газових мереж і ліквідувати завдану шкоду. Ситуація була катастрофічною: газові стояки були перебиті снарядами та осколками, газопроводи викручені танками, розподільні газопроводи були пробиті, оскільки рашисти рили окопи прямо там, де проходили газові труби.

Сьогодні багато таких пошкоджень вже усунули газовики. Вони продовжують ремонти, але частина газових мереж зруйнована безповоротно, і їх не можна відновити – треба прокладати нові. Роботу ускладнює те, що газовикам доводиться працювати у супроводі саперів.

Олександр впевнений, що разом з колегами вони впораються.

“Чому я не поїхав з села, коли сюди прийшла війна? Бо це моя земля. Раз ми вижили – значить, впораємося і з іншими завданнями,” – впевнений він.

Теги:Поділитись