Які проблеми існують у реформі електроенергетики в Україні?

06 липня 2020

1 липня 2020 року відзначає першу річницю нового ринку електричної енергії в Україні. Остаточний підсумок після довгоочікуваної та важливої реформи в енергетичному секторі, який є основою економіки, є цілком логічним та актуальним.

З моменту переходу української енергетичної системи на цю модель у 1996 році, до 2000 року накопичилося безліч серйозних проблем, серед яких експерти виділяли:

• перехрестне субсидування споживачів;
• значна кількість пільговиків;
• масові неплатежі та неконтрольоване зростання заборгованості;
• нездатність відключати неплатників з об'єктивних причин (екологічні норми, важливі інфраструктури, бюджетні установи тощо);
• відсутність реальної конкуренції, оскільки лише теплова генерація могла подавати цінові заявки, тоді як атомні і гідроелектростанції функціонували за встановленими тарифами;
• невірне ціноутворення, що позначилось на інвестиційній активності у модернізацію як генеруючих потужностей, так і мереж, які зазнали значного зносу;
• централізоване втручання держави та Регулятора у ринкові процеси.

У тих, хто відслідковує сучасну ситуацію на новому ринку електроенергії, може виникнути відчуття дежавю, адже ці проблеми залишаються актуальними й сьогодні. Після приватизації до них додався монополізм, використання ринкової сили та можливість маніпуляцій.

Основним досягненням нового ринку є те, що він запрацював, а енергозабезпечення продовжує функціонувати.

Західні партнери активно стимулювали Україну до реформ в паливно-енергетичному комплексі. Реформа ринку електроенергії була другою за важливістю після змін у газовій галузі. Україні допомагали у створенні необхідної законодавчої бази, працюючи консультантам у межах фінансування від Європейської комісії та Секретаріату Енергетичного співтовариства. Але ближче до 1 липня 2019 року, коли планувався старт нового ринку, ставало зрозуміло, що ми не готові до повноцінного запуску.

По-перше, не були виконані вимоги закону: борги старого ринку не були врегульовані, не усунене перехрестне субсидування, не була забезпечена можливість відключень за борги, а також відсутні механізми ринкового ціноутворення.

Крім того, нормативна база була не завершена, учасники не були готові до умов нового ринку, а необхідна інфраструктура для його роботи також не була готова. Це стосувалося програмного забезпечення для балансуючого ринку, ринку допоміжних послуг та системи комерційного обліку, що ставить під сумнів дійсні фінансові результати участі в ринку.

Це змусило навіть міжнародних партнерів, які доклали зусиль до реформ, зрозуміти, що запуск нової моделі потрібно відкласти. Але процес уже розпочався, і політичні дебати в рамках президентських та парламентських виборів не дозволили внести зміни до Закону, тому ринок почав свою роботу.

Наслідком стала зміна принципів роботи нового ринку через рішення уряду та Регулятора.

Ці рішення, формально обґрунтовані потребою компенсувати різницю між високим "зеленим тарифом" і ринковою ціною, мали мету уникнути соціальної напруженості в передвиборчий період та контролювати цінові коливання, що могли призвести до банкрутства учасників ринку.

В результаті, на державні генеруючі компанії, такі як НАЕК "Енергоатом" та ПрАТ "Укргідроенерго", які разом виробляють понад 60% електроенергії в Україні, поклали спеціальні зобов'язання по продажу електроенергії за зниженими цінами на спеціальних аукціонах. Особливо сильно це вдарило по атомній генерації, де компанія повинна була продавати 90% своєї продукції на цих аукціонах.

Також були введені цінові обмеження на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку, які не завжди покривали витрати на виробництво електроенергії, що призводило до спотворення цінової ситуації та заважало конкуренції.

Крім того, існували штучні обмеження ціни небалансів на балансуючому ринку, які не стимулювали учасників до зменшення своїх небалансів та відкривали можливості для маніпуляцій.

Механізм ціноутворення на балансуючому ринку суттєво відрізняється від європейських норм. На європейських ринках учасник, відповідальний за небаланс, несе фінансові збитки, незалежно від типу небалансу, тоді як в Україні у випадку позитивного небалансу він отримує оплату, що створює неправильні сигнали на ринку і збільшує витрати Оператора системи передачі.

Завданню мінімізації фінансових наслідків небалансу для постачальників послуг та учасників ринку з доступом до дешевої електроенергії стає купівля такої кількості електричної енергії, яка гарантує покриття потреб. Це фактично спотворює концепцію функціонування балансуючого ринку, головне завдання якого полягає в дотриманні балансу енергосистеми, а не в його порушенні.

“На кожному етапі історії початок кінця мав видимість реформ”...

В кінці 2019 року загострилися вже існуючі проблеми. Серед них зниження електроспоживання з боку промисловості в останні роки, надлишок генеруючих потужностей, отриманий Україні у спадок з СРСР, і брак високоманеврових потужностей для підтримки фізичного балансу. Також взимку спостерігалася природна посуха, що зменшила водність дніпровських ГЕС і обмежила маневрені можливості. Додатково, відбувся значний приріст встановленої потужності відновлювальних джерел (за 2019 рік утричі до 6,8 ГВт), а з початку 2020 року пандемія коронавірусу обвалила економіку, зокрема, призвела до різкого зниження споживання електроенергії.

Це викликало постійний профіцит електроенергії на ринку, що, своєю чергою, призвело до зниження цін на ринку на добу наперед та внутрішньодобовому ринку, а також до скорочення виробництва енергії компаніями НАЕК "Енергоатом" та "Укргідроенерго". Оскільки саме ці компанії виконували основний обсяг спеціальних зобов’язань, це призвело до миттєвого накопичення боргів на ринку.

Спроби регулювати ринок не ринковими методами, як правило, мають негативні наслідки. Тому, можливо, вже настав час приймати непопулярні рішення, які дозволять ринку функціонувати коректно та не даватимуть неправильних сигналів учасникам.

Для досягнення цієї мети не обов’язково вигадувати нові рішення: за наявності політичної волі можна реалізувати наступні кроки:

• усі споживачі мають сплачувати реальну вартість електроенергії, оскільки це значно вигідніше в кінцевому результаті;
• замість перехрестного субсидування впровадити адресну допомогу для вразливих груп населення;
• змінити діючий механізм спеціальних зобов’язань (ПСО) на фінансовий, зберігши лише частину доходів компаній після покриття витрат;
• змінити підходи до ціноутворення на балансуючому ринку так, щоб учасники ринку, незалежно від типу небалансу, були мотивовані дотримуватись балансу без маніпуляцій;
• забезпечити повну відповідальність за баланс для виробників відновлювальних джерел енергії;
• усунути штучні цінові обмеження на ринках, оскільки вони спотворюють цінове формування;
• створити систему комерційного обліку, яка надасть змогу точно визначити обсяги небалансів та їхніх винуватців;
• вирішити питання відключення заборгованих підприємств та знайти ресурси для покриття їх боргів перед відключенням;
• забезпечити якісний моніторинг з боку Регулятора та Антимонопольного комітету для реагування на проблеми в ринковій діяльності.

Підсумовуючи, хотілося б, щоб ця довгоочікувана і необхідна реформа енергетичної галузі України не підтвердила слова Гілберта Честертона: “На кожному етапі історії початок кінця мав видимість реформ”.

Олексій Гварішвілі, радник АТ "Сфера", спеціально для "Української енергетики"

Теги:Поділитись