Як організувати ринок тепла в Україні?

13 березня 2017

Монопольний сектор централізованого теплопостачання в Україні потрапляє у кризу. Він страждає від величезних боргів і не може забезпечити належну якість послуг.

Монопольний сектор централізованого теплопостачання в Україні потрапляє у кризу. Він страждає від величезних боргів і не може забезпечити належну якість послуг.

Одним із шляхів вирішення цих проблем є перетворення сектору теплопостачання на конкурентний. Успішні приклади таких змін існують у країнах-сусідах України.

Європейський підхід до опалення

У багатьох країнах ЄС немає нарікань на "природність" монополій, і не говорять про відсутність альтернатив для комунальних теплоцентралей.

Замість цього в них створюють умови для постачання тепла різними компаніями, які користуються однією й тією ж інфраструктурою.

Функції виробництва та постачання теплової енергії у них розділені – unbundling, і споживачі чітко бачать структурні складові тарифів на тепло.

Цей підхід та наявність конкуренції сприяють інвестуванню мільярдів євро в розвиток інфраструктури та комунальних послуг – як з боку муніципалітетів, так і приватних інвесторів, які мають рівний доступ до мереж.

Яскравим прикладом є Литва, яка за десятиріччя зуміла вийти з залежності від "Газпрому" та перейти на альтернативні джерела енергії, насамперед – біомасу. Частка газу в їхньому енергетичному балансі становить лише 36%.

До 2020 року Литва планує покривати 80% потреб у тепловій енергії відновлюваними джерелами, а частка газу зменшиться до 19%.

Постачальники тепла, які мають газові та біомасові котельні, користуються спільними мережами. Це стало можливим завдяки залученню приватних інвесторів та штучній державній політиці, що стимулює перебудову комунального сектору.

Ще одним прикладом є Данія, де тарифи не залежать від типу пального, а базуються на витратах. Понад десяток компаній користуються різними видами пального і технологіями, тому тут відсутнє поняття тарифу на тепло з конкретного пального.

Еволюція міського енергопостачання

У Копенгагені 98% будівель підключені до центральної системи опалення, що забезпечується різними джерелами, такими як сміттєзвалища, ТЕЦ, промислові стоки та системи біогазу.

Окрім того, мережа активно розширюється, охоплюючи передмістя. Копенгаген прагне до високоефективної системи опалення, що позбавить потреби в викопному паливі.

Згідно з директивою 2012/27/ЄС "Про енергоефективність", ефективною вважається система централізованого теплопостачання, якщо вона використовує щонайменше 50% відновлювальної енергії або 50% відходів, або 75% тепла з когенерації.

На материковій частині Данії з січня 2017 року введено в експлуатацію систему теплових колекторів, потужністю 110 МВт, що забезпечує 20% тепла для міста Сілкеборг. Поле колекторів площею 150 тисяч м² постачає енергію 90 тисячам жителів безпосередньо від Сонця.

Геліоколекторне поле в Сілкеборзі. Фото Arcon-Sunmark

Спад монополій

В Україні в сфері теплопостачання домінують монополії, які вважаються "природними". Найбільш показовою є ситуація в столиці. Тепловими мережами тут управляє "Київенерго", яке також володіє основними потужностями: ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 та рядами котелень.

Контроль над "Київенерго" здійснює компанія ДТЕК Ріната Ахметова. Хоча мережі формально належать місту, постачання тепла контролюють менеджери Ахметова.

"Київенерго" є абсолютним монополістом. Воно має ексклюзивне право на оренду мереж і єдине право на продаж комунальних послуг споживачам.

Це дозволяє компанії використовувати інфраструктуру в своїх інтересах без значних інвестицій у її модернізацію, залишаючи за собою зношені мережі та котельні для громади.

Хоча Київ не має наміру залишати мережі в руках ДТЕК, цей випадок ілюструє ризики, пов'язані з концентрацією контролю.

Київ, що гріється газом. На задньому плані – ТЕЦ-5. Фото Alex Cheban

У великих містах послуги з опалення надають комунальні підприємства, які зазвичай управляються місцевими органами влади.

Управління мережами та виробничими потужностями однією структурою – поширене явище для українських міст. У порівнянні з київською інфраструктурою, фізичний стан мереж в регіонах значно гірший.

В Україні системи теплокомуненерго застарілі та в поганому стані. Загальні перевитрати пального на старих котлах і великі втрати тепла у мережах спричиняють зростання тарифів, де основною складовою залишаються витрати на газ.

Споживачі незадоволені неякісними послугами та високими тарифами, що змушує їх деяких відмовлятися від сплати, а ТКЕ накопичують борги за газ.

Перезимування стає викликом і потребує зусиль з боку місцевих органів влади та втручання центральних структур. При цьому ТКЕ і місцеві органи не мають стратегій вирішення цієї ситуації. Це може призвести до розпаду системи централізованого опалення, і вже є прецеденти.

В Ужгороді теплові мережі втрачали до 50% тепла при постачанні споживачам. Це стало симптомом серйозних проблем. На початку 2000-х років високі тарифи та погана якість послуг призвели до переходу споживачів на індивідуальне опалення.

З 2012 року центральне опалення в Ужгороді перестало існувати. Місцеве теплокомуненерго, яке постраждало від боргів за газ, не змогло продовжувати свою діяльність. Замін не було – інфраструктура просто пропала.

Приватні інвестори не змогли увійти на ринок через серйозні законодавчі перешкоди, а мешканці багатоповерхівок залишились без установки індивідуального обігріву. Більшість помешкань обігріваються за рахунок індивідуальних котлів.

Поки європейські міста підвищують комфорт для свого населення, зменшують викиди парникових газів, ретельно планують розвиток інфраструктури та впроваджують заходи з енергозбереження, українці в умовах кризи теплокомуненерго страждають від енергетичної бідності та деградації інфраструктури.

Занедбана котельня в Ужгороді

ФОТО ПАВЛА МИКУЛЯКА

Спільний підхід замість монополії

Ключова проблема в тому, що вертикально інтегровані ТКЕ – в виготовленні, транспортуванні та постачанні – дозволяють закладати втрати в тепломережах через перехресне субсидування в тарифах, що робить їх непрозорими.

У підсумку споживачі або сплачують за втрати та неефективність, або не платять, що тягне за собою борги теплокомуненерго, яке накопичує заборгованості за газ. Відсутність модернізації системи призводить до їх занепаду.

Міжнародний проект "Муніципальна енергетична реформа в Україні", підтримуваний USAID, у 2016 році розробив концепцію конкурентного ринку теплової енергії, спираючись на досвід Литви.

Перший крок цієї концепції полягає в розділенні постачання та виробництва тепла на фінансовому рівні: тарифи на виробництво, транспортування та постачання тепла мають розраховуватися окремо.

Анбандлінг, що реалізується у більшості європейських країн, унеможливлює перехресне субсидування через перенесення витрат на виробництво, що дозволяє більш точно оцінити реальні витрати системи та визначити обсяги інвестицій для їх модернізації.

Прозорість у формуванні тарифів за бухгалтерським обліком забезпечить умови для конкуренції на ринку, надійного обслуговування та захисту як виробників, так і споживачів.

Важливим є ведення окремого обліку та встановлення різних тарифів для кожного виду ліцензованої діяльності, що є ключовим для формування ринку теплової енергії та залучення приватних інвестицій.

ДЖЕРЕЛО: ПРОЕКТ "МУНІЦИПАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА РЕФОРМА"

На відміну від мереж теплопостачання, що контролюються єдиним монополістом, багато підприємств можуть виробляти тепло в умовах конкуренції, якщо забезпечити рівні умови та право на підключення до мереж.

Для великих систем теплопостачання найбільш ефективною є конкурентна модель з великою кількістю постачальників теплоти.

Теплові мережі мають залишатися в комунальній власності з незалежним оператором, що не має зв'язків із приватними виробниками тепла. Влада повинна запобігти захопленню ринку та перетворенню його на приватну монополію.

З іншого боку, після фінансового анбандлінгу відокремлення генеруючих потужностей з вертикально інтегрованих ТКЕ і їх приватизація можуть бути доцільними.

Експерти проекту "Муніципальна енергетична реформа в Україні" вірять, що без ліквідації вертикально інтегрованих монополій та заохочення приватного інвестування неможливо зупинити зростання тарифів і підвищити якість послуг, не кажучи вже про розвиток мереж і нових технологій.

Щоб вирішити проблему в теплопостачанні, зупинити занепад і почати розвиток ТКЕ, потрібні зміни до закону "Про теплопостачання" та інші профільні закони. Ці законопроекти зараз на стадії розробки та обговорення.

Тарифна ситуація

На відміну від Литви, де існує модель ринку теплової енергії з єдиним покупцем і регулярними аукціонами, в Україні тарифи встановлені жорстко і є обмежена норма прибутковості, яка становить лише 6%.

Комерційні банки готові фінансувати проекти лише до п'яти років за умов, що не менше 30% будуть власні кошти під 8,5% річних у валюті або 22% у гривні. Це змушує виробників тепла отримувати менше, ніж ставки за кредитами, що не дозволяє їм модернізувати обладнання.

Діючий принцип утворення тарифи "собівартість плюс 6%" заохочує виробників завищувати собівартість, щоб отримувати більший прибуток. Чим вищі витрати – тим більший їхній дохід.

Ця модель заважає виробникам зацікавлюватися в зменшенні споживання тепла споживачами у рамках енергоефективних заходів, оскільки їхній дохід також залежить від загального обсягу постачання.

Натомість пропонується перейти до моделі стимула формування тарифів та впровадити конкуренцію серед виробників тепла на ринку з єдиним покупцем. Це дозволить виробникам з найменшою собівартістю зайняти лідируючі позиції, надаючи споживачеві прийнятні ціни без безпідставно завищеної собівартості.

Додаткові системи послуг, такі як резервування потужностей та покриття пікових навантажень, можуть стати додатковим джерелом доходу для виробників.

Потенціал біоенергетики

Для України з її аграрним потенціалом та значними обсягами рослинних відходів технології біомаси в теплопостачанні можуть стати доступним рішенням для зменшення енергетичної залежності. Використання існуючих ресурсів дозволить замістити 20 млрд кубометрів газу на рік, що майже вдвічі більше, ніж 11,8 млрд кубометрів, які імпортує країна.

Досвід Литви, де частка біопалива в теплопостачанні перевищує 60%, доказує, що це реально за умов політичної волі.

Динаміка цін на газ та біопаливо для виробників теплової енергії в Литві, євро за тис. кубометрів газу, євро за тонну біопалива

ДЖЕРЕЛО: ЛИТОВСЬКА АСОЦІАЦІЯ БІОПАЛИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Середня вартість біомаси в Литві майже втричі нижча за ціну газу, що робить біопаливні електростанції конкурентоспроможними на ринку з єдиним покупцем. Вони вже витіснили газ у більшості міст Литви і повністю покривають базові теплові навантаження, а газові котельні здебільшого використовуються для покриття пікових навантажень.

Типова потужність котелень на біомасі становить 10 МВт, що задовольняє потреби невеликих міст або мікрорайонів.

У комбінованому виробництві тепла та електрики потужності можуть бути вищі, але рідко перевищують 50 МВт. Це нормативна межа, яку потрібно виконати для відповідності вимогам до великих установок.

Невелика потужність таких об'єктів дозволяє ефективно організовувати постачання пального з місцевих джерел, підтримуючи місцеву економіку та створюючи робочі місця у громадах.

В Україні також є позитивні приклади будівництва сучасних котелень на біомасі, які використовують місцеву сировину та відповідають екологічним стандартам ЄС, але ця відповідність не є обов'язковою.

У Литві, на відміну від України, впроваджені всі екологічні норми ЄС. Діє нова директива 2015/2193/ЄС "Про середні спалювальні установки", яка регламентує допустимі викиди забруднюючих речовин для середніх енергетичних підприємств.

З огляду на екологічні ризики, пов'язані зі спалюванням біомаси, потрібно завчасно врегулювати оцінку впливу на довкілля для таких об'єктів, щоб запобігти погіршенню ситуації в екології та здоров'ї населення.

Дотримання зазначених умов може зробити біомасу більш екологічно чистим джерелом енергії, ніж вугілля та газ, які завдають значної шкоди довкіллю.

На відміну від викопного пального, біомаса є відновлювальним джерелом енергії і правильне використання захищає навколишнє середовище.

Альтернативний шлях

Приклад європейських міст показує, що комунальний занепад і хаотичний перехід на індивідуальне опалення можливо подолати розвитком централізованого опалення з залученням приватних капіталів або кооперативів, підвищуючи їх ефективність та перехід на відновлювані джерела.

Куди веде Україні існуючий сценарій, вже ясно: до енергетичної бідності, подальшої залежності та економічного занепаду.

Чи зможе реалізуватися ця альтернатива, залежить від спроможності громади об'єднатися для досягнення спільної мети: зменшення залежності від газу, здобуття енергетичної незалежності, а також забезпечення якісними та надійними комунальними послугами. Необхідні ресурси та технології існують.

Питання залишається: чи зможуть українці співпрацювати з сусідами та змусити владу виявляти політичну волю для реалізації змін.

Теги:Поділитись