Юліана Оніщук: з 2022 року за підтримки донорів фонд збудував дев’ять СЕС

28 грудня 2023

Засновниця Благодійної організації "Фонд "Енергетична дія для України" розповіла про концепцію та реалізацію проєктів "100 сонячних шкіл" і "50 сонячних лікарень" у регіонах, що постраждали від війни.

Фото: Energy Act for Ukraine

Програми фонду "Енергетична дія для України" передбачають оснащення закладів освіти та охорони здоров'я сучасними гібридними СЕС з системами зберігання електроенергії на п’ятирічний термін. Це безкоштовна підтримка для організацій, що забезпечують власне енергопостачання в комунальних будівлях, включно із стабільним живленням в аварійних ситуаціях.

Яким чином виникла ідея заснування благодійної організації в Україні і який досвід став основою для її реалізації? Як команді вдається залучати фінансування від благодійників? Які труднощі виникають під час втілення сонячних проєктів? Ці питання обговорила в інтерв’ю для "Української енергетики" засновниця фонду Юліана Оніщук, експертка в галузі міжнародного торговельного права СОТ, що має досвід у регулюванні енергетичних ринків і створенні власної промислової сонячної станції.

– Ви значну частину своєї кар’єри присвятили популяризації "чистої" енергії. Як розпочалась ваша діяльність у цьому напрямку?

– Мій особистий досвід у альтернативній енергетиці розпочався у 23 роки, коли я пройшла стажування у Відні в Секретаріаті Енергетичного Співтовариства. А перший професійний досвід я отримала рік раніше, працюючи юристом в компанії "Нафтогаз України" у сфері газової торгівлі. Тоді Україна була третьою стороною в позові від "Газпрому" проти ЄС, пов'язаному з новими правилами анбандлінгу. Російська сторона втрачала контроль над своїми активами, в той час коли український енергетичний сектор імплементував європейське законодавство. Євросоюз згодом виграв цю справу.

Мій стаж у регуляторному відділі Співтовариства співпав з обговоренням змін до українського ринку електроенергії та законодавства про альтернативні джерела, що включало механізми "зеленого" тарифу і модель Фід-ін-преміум. Я активно залучалася до опрацювання нормативних актів, пов'язаних з енергетичним ринком і генерацією з ВДЕ. Зрештою, через рік роботи я усвідомила, що хочу зосередитись на відновлюваній енергетиці.

Крім того, мені пощастило отримати можливість побудувати власну сонячну електростанцію (СЕС) у партнерстві. Таким чином, коли я повернулася в Україну у 24 роки, розпочався новий бізнес-етап для мене.

Підготовку до будівництва ми розпочали у 2017 році, і протягом наступного року активно зводили промислову сонячну станцію потужністю 3 МВт. Паралельно я шукала роботу в бізнесі та отримала посаду в "ДТЕК Мережі," де відповідала за європейське законодавство, партнерство та регулювання діяльності на ринку електроенергії. Ця діяльність і будівництво сонячної станції стали для мене чудовою комбінацією. Мій досвід стажування в Секретаріаті Енергоспівтовариства дав мені широке розуміння законодавства в сфері регулювання відновлюваної енергетики та зміг поєднати теоретичні знання з практичною діяльністю.

Юліана Оніщук біля змонтованої гібридної СЕС на даху школи №3 в Чернігові. Фото: Energy Act for Ukraine

– Чи виникали проблеми під час підготовки та підключення власної станції до мережі?

– Так, це був дуже цікавий практичний досвід. Наша станція розташована в Житомирській області. Викликів було багато, починаючи зі затримки постачання панелей з Китаю — ми чекали майже півроку на наші модулі. Напруга була величезною, адже ми мусили вкластися у терміни, щоб отримати "зелений" тариф, на який сподівалися.

З моменту отримання декларації, власник має лише 12 місяців для підключення. Отже, наступною складністю стало підключення СЕС до підстанції, що вимагало провести 4 км кабелю через городи українців, для чого ми мали дістати всі необхідні дозволи. Це був унікальний досвід комунікації, адже нам потрібно було узгодити площу з близько тридцятьма сім’ями.

І ось тут починається найцікавіше — процес узгодження, який часом вимагав вмовлянь. Наприклад, залишалося всього 2 метри, і мені потрібно було пояснити 75-річній бабусі, що я роблю на її городі. Люди мали великий рівень недовіри, але в мене була чудова команда, здатна знайти підхід до кожного і пояснити, чому ми тут.

Далі, на етапі подання документів та спілкування з регулятором, ми зрозуміли, що важливо залучати професійних спеціалістів. Це була дуже кропітка робота, адже команда могла повертати документи 10 разів. Проте, саме завдяки чіткості в оформленні усіх деталей, нам вдалося уникнути відмов.

В цілому, за рік роботи з обленерго чи державними структурами стосовно підключення, у нас не було критичних ситуацій або безпідставних затримок. Так, були переговори, виникали питання щодо кабелів, виділення земель, геодезії. Також були питання стосовно трансформаторної підстанції — ми зайняли практично останню комірку, тож нам були висунуті обмеження по потужності, але це було технічно обґрунтовано.

– Коли ваша СЕС почне приносити прибуток, за прогнозами?

– Питання прибутку дуже складне, особливо для тих, хто має кредитні зобов'язання. Зараз ми не говоримо про прибуток, а про виживання та необхідні ресурси для покриття операційних витрат. На сьогоднішній день ми залишаємося на тих же умовах, що й раніше. Я розглядаю різні варіанти для подальшого розвитку, оскільки за нинішніх умов виплат за тарифом і кредитів, бізнес може просто не вижити.

Як я це сприймаю? Мабуть, вже спокійніше, ніж 1 травня 2020 року — день, коли ми запустили станцію. У той же день держава оголосила про енергетичну кризу та ухвалила рішення про ретроспективне зниження тарифу, хоча його ставка була гарантована законом.

Всі мої наївні сподівання на віру в державу тоді розбилися, і за три місяці мені довелося звикати до нового дійсності. Я усвідомлювала, скільки зусиль було вкладено в цей проєкт, адже я відповідала за всі етапи реалізації. Коли ти працюєш відповідно до букви закону, сподіваєшся, що і держава також дотримуватиметься своїх зобов’язань. Під час періоду невиконання державою своїх обіцянок я усвідомила, що не можна надовго покладатися на слова влади. Це завдало чималого дискомфорту, оскільки все здавалося марним. Я зрозуміла, як працює бізнес в Україні, і це викликало розчарування, адже держава — це ми, і йдеться про ставлення до своїх громадян.

Однак станцію ми все ж побудували, наразі продовжуємо працювати, і я намагаюся знайти оптимальні рішення для подальшого розвитку нашого проєкту.

Ми оцінюємо ризики, тому прагнемо залишатися на тих же позиціях та сподіваємося, що держава зможе впровадити регулювання, яке компенсує бізнесу можливі втрати.

– Які уроки з власного бізнесу підштовхнули вас до створення благодійного фонду для реалізації енергопроєктів для громад?

– Я продовжувала працювати в "ДТЕК," і за півроку до початку повномасштабного вторгнення у мене з’явилося сильне бажання розвивати соціальні проєкти. Я ініціювала в компанії заходи, пов’язані зі сталим розвитком, зокрема впроваджувала "зелений" офіс.
Цей проєкт орієнтувався на формування культури раціонального використання ресурсів в компанії, і керівництво підтримало цю ініціативу. Я почала глибше вивчати принципи сталого розвитку, закладені в Глобальному пакті ООН.

Коли війна почалася, спочатку я виїхала до Польщі, потім до Німеччини, але не змогла витримати і повернулася через два тижні, адже мене непокоїла ситуація вдома.

З початком вторгнення зрозуміла, що треба діяти активніше. Визволення Київщини, та з’явившиеся фотографії зруйнованих Ірпеня та Бучі підштовхнули мене до дій. Я відчула потребу внести свій внесок у відновлення — вирішила зосередити свою зусилля на будівництві сонячних станцій для соціальних об’єктів у постраждалих містах. Це позначилося на структуруванні моїх здібностей, знань та досвіду, адже саме тут можна досягти значущих результатів для країни в цей складний час.

Вибір місця контакту з мером Ірпеня зайняв у мене 15 хвилин. Це була одна з найшвидших комунікацій у моєму житті. Дивно, але телефонуєш, кажеш: "Я фонд, планую будувати сонячні станції," і відповідають: "Все, приїжджайте завтра, починаємо роботу."

Я обрала чотири школи, робила їх фотографії на телефон, тоді не було жодних споруд, крім твердої впевненості в необхідності дій. Однак про способи реалізації та пошуку коштів я тоді не думала.

Процес монтажу гібридної СЕС на даху школи в Ірпені. Фото: Energy Act for Ukraine

– Як формувалася команда Фонду "Енергетична дія для України"?

– Спочатку нас було троє-четверо друзів, з мого найближчого кола, які повірили в цю ідею, були мотивовані і прагнули допомогти. Ми працювали щоденно, бо ситуація була такою, що важко було оговтатись.

Команда фонду розпочала з розробки та наповнення вебсайту, пізніше до нас приєдналися колеги з енергетичного сектора. Ми шукали фінансування для шкіл, паралельно доставляючи генератори, медичні засоби, які також оформляли на фонд і роздавали за запитами.

На даний момент проєкт "Енергетична дія для України" координується двома фондами, зареєстрованими в Україні та Польщі. Першим був фонд, який я зареєструвала в Гданську, поки була в Польщі. Потрібно було терміново діяти, не втрачаючи час. Я почала з нуля, реєструючи європейський фонд, щоб донори відчували себе безпечніше і могли слідкувати, куди йдуть їхні кошти. Цю функцію фонд продовжує виконувати. Зараз ми надаємо донорам можливість допомогти як через польський, так і через український фонд.

З вересня 2022 року до нас почали приєднуватися нові люди, і з’явилася потреба в менеджерах по роботі з благодійниками, адже самостійно я з цим не справлялась через потік комунікацій з донорами.

Першим нашим донором стала Німецька асоціація з відновлювальної енергетики, з якою ми у липні 2022 року підписали договір на будівництво сонячної станції для ліцею "Мрія" в Ірпені. У жовтні прибуло обладнання, і коли почалися обстріли енергетичної інфраструктури, ми вже були на етапі монтажу панелей. Навіть у ці важкі часи, наприкінці листопада, ми вже запустили нашу шкільну станцію.

Цей проект дав потужний імпульс для подальшого розвитку й інтересу з боку донорів, медіа та партнерів, які реалізують схожі проєкти, враховуючи обставини, в яких розпочалося будівництво нашої першої СЕС із системами накопичення.

На сьогодні ми вже не єдині, хто реалізує аналогічні проєкти в Україні, проте стали першими, хто застосував такий комплексний підхід під час війни.

– Як реагують партнери на відсутність гарантії безпеки?

– Вони сприймають це як даність. Так, війна триває, тривають обстріли, але донори все ж продовжують надавати допомогу: забезпечують ресурси, збудують, передають обладнання. Для них донати означають акт благодійності, а не бізнес, у таких випадках їм не потрібно захищати свої інвестиції. Тому, на думку, в певній мірі відповідальність покладена на нас.

Відповідно до наших критеріїв відбору об’єктів для встановлення станцій, ми будуємо не ближче ніж за 80-100 км від кордону або лінії зіткнення. Проте, звісно, ця відстань не може гарантувати безпеку. Наприклад, СЕС на даху школи №3, яку ми запустили в середині вересня 2023 року, розташована в центрі Чернігова. На щастя, внаслідок нещодавньої атаки, коли снаряд влучив у 100 метрах від школи, ані люди, ані сонячні модулі не постраждали, але вибухова хвиля вибила всі вікна в будівлі.

Тож, відповідаючи на питання про гарантії: ті, хто бажає допомогти, просто допомагають, усвідомлюючи всі ризики.

Змонтована гібридна СЕС на даху школи №3 в Чернігові. Фото: Energy Act for Ukraine

– Які мотиваційні інструменти ви використовуєте під час комунікації з донорами, чи не втомилися вони від допомоги?

– Так, відчувається, що донори втомились. Проте тут важливо усвідомити, що мотиваційний підхід першого року війни суттєво відрізняється від поточного. Рік тому, коли почалися атаки на енергетичну інфраструктуру, у жодного з донорів не виникало запитань стосовно причин їх допомоги. Головною метою створення автономних сонячних станцій було забезпеченняEmergency power supply, що дозволяє на певний час підтримувати електропостачання.

Сьогодні ми вже зводимо гібридні станції для шкіл і лікарень, щоб забезпечити психологічний комфорт учнів та зберегти життя пацієнтів. У хірургії та реанімації критично важливою є постійна енергоподача з високим рівнем надійності, що має гарантувати 24/7. Адже якщо закінчиться паливо для генератора або він вийде з ладу, це відобразиться на житті дитини в інкубаторі. Тому, визначаючи необхідну потужність, ми первісно під'єднуємо до гарантованого енергопостачання критичні потужності лікарні: хірургію, реанімацію, пологові відділення з боксами для новонароджених та бомбосховища.

Такий же підхід ми застосовуємо в школах, де фонд починає будувати станції. Ми на власні очі спостерігали, як діти змушені йти на навчання з ліхтариками. Деякі учні навчаються у другу зміну, всім необхідно світло для вдосконалення навчального процесу та підтримки психологічного стану дітей.

Зараз ми розширюємо наш мотивуючий підхід, адже важливо піклуватися про соціальний розвиток дітей. Донорів мотивує усвідомлення, що їх внесок забезпечує дітям повноцінне дитинство. Сонячна станція із системою накопичення забезпечує нормальний соціальний розвиток дитини, оскільки у неї є можливість відвідувати школу, спілкуватись з друзями, та відсутність електрики не стає приводом залишатися вдома. Опитування серед школярів показало, що більшість ходять до школи, щоб зустрітися з друзями, адже саме спілкування є основним у житті дитини.

Учні чернігівської школи №3, які долучилися до проєкту. Фото: Energy Act for Ukraine

– Чи змінюються підходи до реалізації ваших проєктів у громадах?

– Так, наразі парадигма змінюється. Ми більше уваги приділяємо відбудові та можливостям для донорів, аби зберегти свою присутність на українському ринку, обізнаності про плани розвитку та проєктні можливості в Україні. Можливо розпочати дослідження ринку, налагоджувати партнерські відносини та вивчати потреби громад.

Таким чином, ми починаємо систематичніше підходити до потреб громад, спілкуємось про формати "зеленої" відбудови, розглядаємо, як системи накопичення можуть бути корисними в майбутньому, також яким чином оператори енергомереж можуть максимально використати обладнання. Що важливо, визначити потужності для великих обласних лікарень та ефективно впроваджувати сучасне обладнання, а також, куди громада могла б спрямувати надлишкову енергію.

Вже зараз важливо дбати про експертизу, усвідомити, що це принесе, навчити енергоефективним технологіям, щоб мати можливість чітко комунікувати із зацікавленими сторонами, коли це стане доцільним. Таке вирішення допоможе ефективно використовувати системи для розвитку громади відповідно до цілей України з декарбонізації.

– Які результати діяльності Фонду можна оцінити, які інвестиції були залучені та які можливості ви пропонуєте громадам?

– Наприкінці року ми підбили підсумки нашої діяльності. За результатами фандрейзингу в 2023 році ми отримали близько 500 тис. євро у вигляді донатів та обладнання для сонячних станцій. Це на 250% більше, ніж у 2022 році. Повний фінансовий звіт буде опублікований у березні 2024 року, але вже можна вказати, що за півтора року ми зібрали близько 700 тисяч євро.

На данный момент ми завершили будівництво 5 об’єктів, і зараз наприкінці року запускаємо по одному з 4 об’єктів щотижня. Отож до середини січня 2024 року ми плануємо запустити 9 об'єктів за півтора року діяльності фонду. Це 4 лікарні та 5 шкіл у Київській, Чернігівській та Миколаївській областях.

– Як громади можуть подавати заявки на участь у проєкті?

– Подання заявок на участь у проєктах Фонду "Енергетична дія для України" відбувається. Для цього потрібно заповнити форму заявки. Водночас, ми через відповідні канали збираємо інформацію про потенційні об’єкти, які відповідають нашим критеріям відбору. Отримати більше інформації про можливості можна на сторінці фонду у соціальних мережах, де зазначені різні активності — конкурси, вебінари та інші заходи, що ми підтримуємо у співпраці з іншими громадськими організаціями.

Крім того, у 2023 році ми стали учасниками програми "Відновлювана енергія для стійкості України," що виконується GIZ за дорученням уряду Німеччини. У рамках цієї грантової програми, запланованої на введення у 2024 році двадцяти ВДЕ-проєктів, ми побудуємо п’ять сонячних станцій у громадах, визначених за результатами конкурсу.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"

Автор: Лариса БілозероваТеги: Секретаріат Енергоспівтовариства, допомога, системи накопичення, декарбонізація, регіони, війна, зелена енергетика, сонячна електростанція, інвестиції, СЕС, ВДЕ, ГромадаПоділитись