Іван Бондарчук: "зелені" інвестори оцінюють військові та регуляторні ризики

19 січня 2024

Юрист у сфері енергетичного права зазначає, що війна змінює пріоритети енергетичного сектору, виникають нові питання політичних і фінансових ризиків галузі, а також відшкодування збитків для енергетичних проєктів.

Фото з архіву спікера

Які виклики війна створює для сектора відновлюваної енергетики, що допоможе їх вирішити та які зміни у законодавстві очікує енергосектор від державних установ? На ці та інші запитання відповів Іван Бондарчук, радник LCF Law Group, експерт з енергетичного права, у інтерв’ю для "Української енергетики".

– У вас значний досвід в галузі енергетичних ринків, енергоефективності та відновлювальної енергетики. Як почалася ваша правова діяльність у цій сфері, і які її складові зараз?

– У енергетичному секторі багато подій відбувається паралельно, він постійно еволюціонує. Тому, щоб впевнено працювати в цій області, потрібно постійно вчитися. На сьогодні моїм досвідом у правовій сфері в енергетиці є понад 10 років. Моє практичне навчання почалося в київському офісі юридичної фірми ILF, де я поєднував роботу з навчанням на юридичному факультеті Національного університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю "Енергетичне право".

На той час ми займалися проєктами в сфері відновлювальної енергетики, а також інвестиційними та донорськими проєктами з ПРООН в області енергоефективності. У 2015-2016 роках ми розпочали закупівлі за ЕСКО-механізмами і стали одними з перших, хто супроводжував угоди з енергосервісу в державному секторі.

Паралельно з цим, починаючи з 2014 року, я був частиною групи енергетичної реформи платформи Реанімаційний пакет реформ (РПР), де здобув перші зв’язки з учасниками ринку та експертами, а також ознайомився з проблемами реформування енергетики. Зокрема, команда РПР брала участь у розробці чинного Закону України "Про ринок електричної енергії". Під час навчання у програмі академічних обмінів Fulbright в Юридичній школі Тулейнського університету (США) я здобув ступінь магістра з міжнародного енергетичного та екологічного права.

Після повернення до України з 2018 року разом з командою LCF я працюю над проєктами відновлювальної енергетики. Наша компанія супроводжує великі сонячні та вітрові проєкти, зокрема Sсatec Solar, Elementum Energy, UDP Renewables та інші. Як радники ми також співпрацюємо з Українською асоціацією відновлювальної енергетики та Українською вітроенергетичною асоціацією (УВЕА). Тому часто беремо участь у резонансних проєктах, зокрема у медіації між інвесторами та урядом України. Ми супроводжували представників галузі ВДЕ в ситуаціях, коли деякі народні депутати зверталися з пропозицією визнання "зеленого" тарифу неконституційним, а також під час спроби визнати цей механізм незаконною державною допомогою.

Крім того, ми активно відстоюємо інтереси галузі у справах про оскарження неправомірних рішень регуляційних органів. Зараз ми супроводжуємо кілька судових процесів у цьому напрямку.

– Нещодавно ви стали головою комітету Асоціації правників України (АПУ) з питань енергетики, нафти і газу. Хто є членами цього комітету і які його основні завдання?

– Асоціація об’єднує юристів з приватного та публічного секторів, юридичних фірм та правозахисників з різних галузей. Я координую роботу комітету з питань енергетики, нафти і газу як голова, разом з Радою комітету, до якої входять сім членів.

Робота зосереджена на кількох ключових напрямках. Ми проводимо заходи та аналітику, коли бачимо, що певні юридичні питання галузі потребують доопрацювання. АПУ щорічно організовує форуми та конференції з енергетичного права, на яких ми обговорюємо актуальні правові проблеми в сфері енергетики. У нашому комітеті наразі немає представників держави, зокрема регуляторів, але серед членів асоціації є достатньо юристів, які працюють у державному секторі.

Існує певна специфіка нашої діяльності. Оскільки АПУ – це асоціація правників, наші конференції зазвичай присвячені юридичним аспектам енергетики. До них належать питання державної допомоги та визначення меж ринку, які мають значення під час розслідування, наприклад, АМКУ, а також юридичні питання, пов’язані з інвестиціями та розслідуванням зловживань на ринку електроенергії. Ці аспекти відрізняють діяльність АПУ від галузевих асоціацій, які зосереджені на інтересах своїх членів і більше займаються бізнесовими проблемами.

Крім того, діяльність асоціації спрямована на забезпечення якісного регулювання, яке відповідало б реаліям галузі, але наша задача – підтримувати законність, якість та обґрунтованість цього регулювання.

Ми зацікавлені у співпраці з Міністерством енергетики, народними депутатами та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), та пропонуємо цим інституціям звертатися до нас за аналітикою під час розроблення проектів нормативно-правових актів. Така співпраця вже мала місце, але ми хочемо її розширити.

Зараз ми працюємо з Міненерго над ключовими запитами, наприклад, долучилися до створення Фонду підтримки енергетики України, діяльність якого координується Міненерго та Секретаріатом Енергетичного співтовариства. Також ми допомагаємо розробляти дорожні карти реформ і, у співпраці з членами Української вітроенергетичної асоціації, працюємо над змінами в законодавстві, які підтримають розвиток ринку відновлювальної енергетики.

– Як війна впливає на зміни пріоритетів у розвитку енергетичного сектора і у законодавчій сфері?

– Війна, безумовно, має величезний вплив. Проблема поглиблюється тим, що регулятори, державні органи та бізнес не були готові до умов воєнного часу. Ніхто не мав чіткої стратегії дій у відповідь на ці виклики в рамках нинішнього регулювання та законодавства. Зрозуміло, що акценти змінилися з політичної точки зору: усі наразі працюють над забезпеченням незалежності країни, що включає енергетичну незалежність і енергетичну безпеку.

Крім того, війна має вплив на фінансову сферу. Зараз країна стикається з величезним фінансовим дефіцитом на ринку електроенергії, який важко подолати в умовах чинного законодавства, не враховуючи реалії.

Війна завдає шкоди енергетичним компаніям. Нещодавно ми дізналися про вітрогенератор, який впав внаслідок обстрілу. Тож війна має серйозний вплив на енергетичний бізнес, що також породжує безліч юридичних аспектів, які потрібно вирішувати.

У зв’язку із цим, з початком повномасштабного вторгнення виникло багато дискусійних питань щодо створення нових механізмів, пов’язаних із платежами та їх справедливими пропорціями на ринку електроенергії, роботи енергооб’єктів на тимчасово окупованих територіях і відшкодування збитків. Тож ці питання потребують додаткової уваги, чим також займаються юристи.

– Ви згадали про пошкоджений вітрогенератор компанії Elementum Energy. Якими мають бути дії енергокомпаній та інвесторів для отримання відшкодування збитків?

– Це дуже складне питання. Ми займаємося проблемою відшкодування збитків з лютого 2022 року, і, напевно, кожний юрист в Україні так чи інакше стикався з цим. Найперше важливо правильно зафіксувати ці збитки та звернутися до правоохоронних органів.

По-перше, необхідно зібрати відповідні докази того, що сталося, та задокументувати всю інформацію. Всі фотографії повинні бути підтвердженими, із метаданими про час і місце події, які не можуть бути змінені. Також слід зібрати якомога більше документації, провести багато експертиз, щоб оцінити, що саме трапилося, встановити причинно-наслідковий зв’язок і обсяг шкоди.

Другий момент – в залежності від проєкту слід обрати інструменти для стягнення відшкодування збитків з держави-агресора. Є кілька варіантів: можна подавати позови до міжнародного інвестиційного арбітражу або національних судів України, або чекати на спільний міжнародний механізм компенсації збитків.

Ключові питання – як отримати рішення про стягнення відшкодування і забезпечити його виконання

Але найголовніше питання, на яке досі складно отримати відповідь, – як забезпечити виконання рішення про відшкодування за рахунок активів Росії.

Наразі є позитивний приклад у вигляді прийняття рішення. Нещодавно компанія ДТЕК отримала рішення від Міжнародного арбітражного суду щодо відшкодування збитків від втрати кримських активів, які були конфісковані у 2014 році.

Але, звісно, власників енергетичних проєктів більше хвилює питання, як дістатися до російських активів та отримати свої компенсації.

– Як змінилися запити до юристів з початком російського вторгнення?

– Війна значно вплинула на сферу юридичних послуг. Якщо повернутися до періоду, наприклад, з 2018 до початку 2022 року, робота юристів, які боролися за клієнтські мандати, в основному зосереджувалася на супроводі інвестицій. Це були питання юридичного аудиту, супровід угод, транзакції і так далі. Звісно, кількість таких проектів значно знизилася в 2022 році, за винятком кількох угод, що були розпочаті до війни.

У 2023 році ми спостерігаємо відновлення інтересу потенційних інвесторів. У нас зараз є, як мінімум, два проєкти – дві транзакції з потенційними інвесторами. Це підтверджує, що інвестори, зокрема іноземні, знову починають обережно розглядати можливості інвестування в нові проєкти, які будуть реалізовані після війни.

Декілька компаній вже успішно працюють у цьому напрямку. Наприклад, нещодавно компанії ДТЕК та Vestas Wind System оголосили про співпрацю у добудові Тилігульської ВЕС. Активно розробляють власні проєкти Elementum Energy, Notus, UDP Renewables.

Зараз можна відзначити, що українська енергетика поступово виходить з фази виживання. У цьому контексті завданням державних органів є максимальне спрощення умов для розвитку нових проектів у сфері енергетики. Це дозволить підготувати достатню кількість якісних проектів під час війни, які зможуть отримати інвестиції і розвиватися якнайшвидше після завершення бойових дій.

З іншого боку, вагомою частиною нашої юридичної практики є саме спори: між учасниками ринку та регуляційними органами. Частина інвесторів не згодні з тим, як держава регулює відносини під час війни, і відстоюють свої інтереси. Варто зазначити, що сьогодні виникає багато нестандартних ситуацій і проблем, спричинених війною – технічні труднощі, фінансовий дефіцит, збитки, пошкодження тощо.

Також важливо, щоб будь-яке державне регулювання та законодавча діяльність залишалися в рамках ключових принципів, закладених Конституцією, тобто були законними, прозорими, відкритими, обґрунтованими та відповідали принципам верховенства права і правової визначеності.

Отже, якщо держава встановлює певні очікування перед бізнесом і закладає в закон певну норму, її не можна просто взяти та змінити, посилаючись на військову доцільність.

Більшість судових спорів на ринку електроенергії пов’язані з недбалим державним регулюванням

Це створює додаткову напругу між бізнесом і державою, викликає, принаймні, додаткові судові процеси, а вирішення питань затримується на роки. Зараз насправді більшість судових спорів, які ми спостерігаємо на ринку електроенергії, пов’язані саме з неякісним державним регулюванням: коли державні органи або ухвалюють рішення, які не відповідають закону, або затримують їх ухвалення, або усуваються від виконання своїх повноважень.

Такі практики, з одного боку, створюють найбільше роботи для юристів, а з іншого – стримують розвиток енергетики в Україні. Нав навіть у тих проєктах, які лише плануються, інвестори розглядають реалії, оцінюючи якість регулювання.

Зараз, коли інвестори розмірковують про розробку проєктів в Україні, крім військових ризиків, особливо аналізується питання страхування політичного ризику, пов’язаного з регулюванням у цій галузі. Інвестори відзначають, що держава має дуже непрогнозований підхід до регулювання, часом змінюючи умови. Тож відповідна якість і прогнозованість державного регулювання повинні бути першочерговими для розвитку енергетичного сектору.

– Як ви оцінюєте технічні виклики розвитку відновлювальної енергетики в Україні?

– Говорячи про технічні виклики для відновлювальної енергетики, насамперед варто згадати про приєднання до електромереж і балансування. Варто зазначити, що наші диспетчери роблять величезну роботу, щоб підтримувати стабільність енергосистеми та запобігти блекауту в країні.

Слід уважно розібратися у процесі приєднання нових електростанцій на ВДЕ. Це наразі є значним викликом для "зелених" проєктів. Чинні технічні умови для терміна приєднання діють для "сонця" два роки, а для "вітру" – три. Практика продемонструвала, що цього часу недостатньо для реалізації таких проектів. Особливо це стосується вітроенергетики, оскільки навіть без урахування війни, від початку девелопменту до реалізації проекту проходить більше часу, ніж три роки. Тому в рамках Української вітроенергетичної асоціації ми розробили концепцію і намагаємося змінити ці правила.

Крім того, наразі існують питання логістики, тобто доставки обладнання, а також його доступності. Частково це можна вирішити локалізацією виробництва в Україні.

Також важливим технічним аспектом є пошкодження енергетичних мереж. Наприклад, в умовах масованих обстрілів будь-які запропоновані зараз технічні рішення можуть стати швидко неактуальними.

Наступним кроком є розширення експортних потужностей, щоб українська електроенергія могла експортовану. Також важливо стимулювати економіку, що підвищить обсяг споживання електроенергії і, в свою чергу, дозволить енергосистемі приймати більше потужностей з ВДЕ.

– Які реформи потрібні в законодавстві щодо відновлювальної енергетики?

– Щодо правових викликів, важливо врахувати якість регулювання. Щоб у нас запрацював ринковий механізм підтримки "зелених" проектів, насамперед потрібен прозорий та конкурентний ринок електроенергії. Без цього інвестору важко прогнозувати фінансові показники свого проекту, а також бізнесу необґрунтовано залежати від ручного регулювання чи політичної доцільності рішень.

Отже, ринок має стати прозорим: без таких інструментів, як занижені тарифи для населення та граничні ціни на електроенергію.

Другий момент – фінансові питання: потрібно знизити фінансовий дефіцит на ринку. Потрібно, щоб розрахунки здійснювались вчасно не лише для контрагентів "Гарантованого покупця", а й для інших сегментів, тобто на балансувальному ринку та ринку допоміжних послуг.

Наступна значима річ стосується регулювання проектів ВДЕ. Загалом у таких проектах електроенергія продається за однією з трьох основних моделей.

Якщо говорити про великі електростанції, вони можуть обрати модель продажу електроенергії на вільному ринку, звісно, за умов дотримання прозорості, конкурентності і передбачуваності.

Більшість амбітних європейських ВДЕ-проектів реалізуються ефективно лише у країнах, де існують ринкові механізми підтримки

Наступна модель – це так звані корпоративні РРА, тобто продаж електроенергії напряму певним клієнтам, з якими вже укладено угоду. Однак така бізнес-модель наразі доступна не всім. В Україні дуже мало підприємств мають достатній кредитний рейтинг для того, щоб міжнародні банки сприймали їх як надійних довгострокових покупців електричної енергії. Такі підприємства фактично є українськими дочками міжнародних компаній, але у них погоджений попит залишається обмеженим. Отже, таких споживачів недостатньо для покриття потенціалу розвитку генерації з ВДЕ в Україні.

Третя модель – це функціонування механізмів підтримки, наприклад, контрактів на різницю та feed-in premium, коли фактично держава гарантує викуп електричної енергії. Ціна може бути встановлена на основі ринкової формули, але сам викуп електричної енергії має бути довгостроково гарантований.

Таким чином, ми повинні працювати над запуском механізмів, таких як "зелені" аукціони, контракти на різницю та feed-in-premium. Бо, як підтверджує європейський досвід, більшість амбітних європейських проектів реалізуються ефективно лише у випадках, коли в країнах існують подібні ринкові механізми підтримки.

Також дуже важливо успішно реалізувати імплементацію регламенту щодо недопущення зловживань на оптових енергетичних ринках та запровадження механізму гарантій походження.

Є ще чимало специфічних питань, які треба враховувати, оскільки для кожного типу проектів вони можуть бути своїми.

– Що б ви сказали тим, хто вважає, що реформи енергоринку зараз не на часі?

– Тут важливо усвідомити: "зелені" проєкти вимагають значних зусиль для їхнього якісного розвитку. Якщо ми зробимо навіть кілька якісних кроків сьогодні, то справжні результати девелопменту та законодавчих змін з’являться лише за кілька років. Отже, реформи – це наше домашнє завдання.

Якщо затриматися, чекати, говорити "війна – це не час для реформ", ми побачимо зміни ще через кілька років після завершення війни.

Попит на українські проекти існує, але потрібно розуміти, що ми конкуруємо за інвестиції з нашими сусідами

Інше питання полягає в тому, що Україні необхідні не лише фінансові, а й людські ресурси. В теперішній ситуації для галузі великою проблемою є виїзд багатьох експертів за кордон. Це торкається всієї економіки, у тому числі енергетики та юриспруденції.

Зараз важливо, щоб усі учасники ринку мобілізували свої ресурси: державні органи, приватні компанії, бізнес, галузеві асоціації та юридичні фірми повинні спільно напрацювати необхідні якісні зміни для просування реформ.

Я дуже добре пам’ятаю, що до змін в умовах для відновлювальної енергетики у 2015 та потім 2018 роках в Україну не надійшли ті великі інвестиції, які ми спостерігали до 2020 року.

Оскільки основним моментом для розвитку проектів є залучення фінансування. Відповідно, цільовою аудиторією тут виступають інвестори, банки, міжнародні компанії. Якщо ми відповімо на їхні вимоги щодо якості проекту та регулювання, ми зможемо спостерігати значний розвиток в Україні. Попит на українські проекти є, але слід пам’ятати, що ми конкуруємо за інвестиції з Румунією, Болгарією, Польщею. І якщо ми не забезпечимо належні умови, ці інвестиції підуть туди.

Ми маємо усвідомити, що Україна залишається ризикованою країною для інвестицій на сьогодні, і з погляду війни, і політ ризиків. Для того, щоб ці ризики зменшити, нам необхідно запропонувати інвесторам надзвичайну прозорість, якість проектів та регулювання.

– Який вплив на збільшення "зеленої" розподіленої генерації можуть мати енергетичні спільноти? І чи залежить їхній розвиток від існуючої нормативної бази, чого не вистачає?

– Це питання можна розглядати з двох сторін. Перш за все, варто відзначити бюрократичні бар’єри. Якщо йдеться про енергетичні спільноти, чим менше буде регуляторних обмежень, тим швидше та більше вони розвиватимуться.

На прикладі першої редакції ст. 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" можна було створювати малі системи розподілу без ліцензування. Проте після законодавчих змін було введено суттєві обмеження, і зараз діяльність таких гравців підлягає ліцензуванню.

На позитивний результат вплинули зміни в Закон України "Про ринок електричної енергії" влітку 2023 року щодо активних споживачів і їхнього права постачати електроенергію сусіднім споживачам, що відкриває великі можливості.

Але якщо дивитися з іншого боку, кількість таких спільнот зростає, проте ситуація, яку ми спостерігали два-три роки тому, залишається актуальною. Громади все ще не дуже зацікавлені у запровадженні власних енергетичних проєктів. Це пов’язано з фінансовою спроможністю, організаційною активністю, обізнаністю та вмінням укладати угоди.

Частково це можна пояснити тривалими низькими тарифами на електроенергію. Вони досі залишаються значно нижчими від ринкових, отже, привабливість проектів залишається умовною. Проте після численних обстрілів і відключень важливим стало питання надійного енергопостачання, тому разом зі зростанням ринкових цін ми очікуємо зростання інтересу до створення енергетичних спільнот.

Лариса Білозерова, спеціально для "Української енергетики"

Автор: Лариса БілозероваТеги:енергетичні реформи, війна, закони, інвестиції, законодавство, ВДЕ, ЕнергетикаПоділитись