Нафтогазовий сектор України: між зрадою та перемогою

20 вересня 2017Економічна правда

Яка країна стане більш типовою для України через десятиліття — Норвегія чи Венесуела?

Україна має значні підтверджені запаси газу і нафти, які дозволяють досягнути енергетичної незалежності у середньостроковій перспективі.

За інформацією, опублікованою у звіті ОПЕК за 2016 рік, запаси нафти в Україні становили близько 395 млн барелів або 54 млн тонн, а газу — 952 млрд кубометрів.

Однак, на сьогодні цей потенціал використовується недостатньо. Наприклад, за статистикою Міненерговугілля, у 2016 році внутрішній видобуток природного газу становив близько 20 млрд кубометрів, що покривало лише 62% споживання, решту довелося імпортувати.

Криза з різкими коливаннями цін на автомобільний газ влітку 2017 року також підкреслила ризики, пов'язані із залежністю від імпортних постачань енергоносіїв.

Отже, не дивно, що уряд прагне значно наростити власне виробництво енергії, зокрема природного газу. Для досягнення рівня видобутку вуглеводнів відповідно до показників споживання, необхідні інвестиції в галузь, які, в свою чергу, безпосередньо залежать від бізнес-клімату.

Вельми зрозуміло, що заплутане законодавство, високий рівень корупції та неефективна судова система стримують інвесторів в Україні загалом. Крім того, в галузі видобутку нафти і газу існує цілий ряд специфічних ризиків, таких як недосконалість земельного законодавства, складна й надмірно регульована дозвільна система, нестабільні рентні та податкові правила, а також питання, що стосуються екології та інтересів місцевих громад, які несуть певні корупційні ризики.

Однак, якість управління видобувними галузями слід розглядати в більш широкому контексті: прозорі регуляторні процедури, стимулююча податкова політика, чіткі та вигідні правила співпраці з громадами, послідовне та відповідальне використання державою рентних надходжень — всі ці фактори можуть стати важливими для позитивного впливу на суспільство.

Норвегія є класичним прикладом розумної та обґрунтованої політики в управлінні, результатом якої є суверенний фонд well-being (його розмір наближається до 1 трлн дол. США) і високий рівень життя її громадян.

На жаль, така модель є швидше винятком, оскільки більшість країн, багатих на природні ресурси, характеризуються іншим набором ознак. В них спостерігається високий рівень корупції, значна частка тіньового бізнесу, а "обрані" видобувні компанії та пов'язані з ними чиновники можуть збагачуватися, коли ж рівень життя населення залишається низьким. Це, зрозуміло, не сприяє покращенню бізнес-клімату в галузі і як наслідок — реальному збагаченню країни загалом.

На прикладі Венесуели, де запаси сирої нафти перевищують 300 млрд барелів, видно наслідки поганого управління ресурсами (це в 760 разів більше, ніж в Україні). Водночас у 2016 році країна посіла 166 місце з 176 за Індексом сприйняття корупції, і тепер стрімко наближається до повного колапсу державних інституцій.

Для детального аналізу та визначення проблемних аспектів, які ускладнюють управління ресурсами, фахівці Інституту з управління природними ресурсами (NRGI) розробили власну методику оцінки, що використовується кожні два роки для складання глобального Індексу управління ресурсами. Він містить три основні виміри — використання ресурсного потенціалу, управління доходами та сприятливість середовища, які об'єднують 14 підкомпонентів.

Детальніше з методологією можна ознайомитись.

Джерело:

Індекс управління ресурсами (Resource Governance Index 2017) хоч і демонструє середні результати для нафтогазового сектору України, проте варто розглядати не тільки як черговий рейтинг, але і як інструмент, який дозволяє владі точно визначити проблеми в галузі видобутку нафти і газу та ґрунтовно підійти до їх реформування.

У 2017 році Індекс включав 81 країну, але частина з них оцінювалася окремо по нафтогазовій сфері та окремо по гірничій, тож фактично було здійснено 89 оцінок.

Україна вперше потрапила до цього рейтингу і стала однією з трьох європейських країн (разом з Норвегією та Великобританією), що були оцінені. Тоді як Норвегія та Великобританія отримали вищі оцінки, Україна опинилася серед країн з “слабкими” показниками, такими як Казахстан, Киргизстан, Росія та інші. Україна набрала лише 49 балів із максимальних 100, зайнявши 44 місце в підсумку.

Джерело:

Варто зауважити, що існує певна кореляція між Індексом управління природними ресурсами та Ініціативою прозорості видобувних галузей (ІПВГ). Оскільки ця ініціатива передбачає прозорість у управлінні природними ресурсами країни та розкриття доходів держави від видобутку, можна обґрунтовано припустити, що більш відкрита країна має вищий показник в Індексі управління ресурсами, і відповідні дані це підтверджують.

На графіках можна побачити, що в середньому країни-члени ІПВГ демонструють кращі результати, ніж ті, що не входять до Ініціативи.

Джерело: Презентація Індекс управління ресурсами (RGI) за 2017 рік. Актуальні дані щодо України

Враховуючи це, подальша підтримка впровадження Ініціативи прозорості у видобувних галузях стає все більш актуальною. В Україні вже опубліковано два звіти в рамках Ініціативи, але досі немає законодавчого підґрунтя для обов'язкового дотримання всіх стандартів, що відображають кращі світові практики.

Цього року була спроба ухвалити законопроект щодо прозорості у видобувних секторах, проте через політичні ігри в парламенті його розгляд був зупинений. Законопроект знову зареєстрований у Раді та очікує на повторне голосування восени.

Крім того, в парламенті (і у робочих програмах уряду) розглядаються інші законопроекти, які можуть суттєво поліпшити систему управління природними ресурсами в Україні. Серед них законопроекти, які запроваджують сучасні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності, дерегуляційні ініціативи та реалізація вже прийнятих законів щодо часткової децентралізації ренти та оцінки впливу на довкілля.

Таким чином, уважне ставлення до роботи депутатів цієї осені може принести відчутні результати в управлінні природними ресурсами. При цьому багато регуляцій і законодавчих кроків все ще залишаються завданням для держави та неурядових організацій у майбутньому.

В загальному, результати Індексу показують, що Україні потрібно значно покращити свої показники, що вимагатиме комплексного підходу до вирішення проблем в галузі. Прийняття кількох законодавчих актів не зможе привести до суттєвих змін.

Покращення результатів можливе лише за умов активної участі з боку держави, парламенту, органів місцевого самоврядування, видобувних компаній та місцевих громад у спільній розробці необхідних рішень для галузі. Від результатів цієї роботи залежить, на яку країну Україна буде більше схожа через десять років — на Норвегію чи на Венесуелу.

Автори: Андрій Білоус, Марія Мельник

Теги:RGIнафтаГазвидобутокПоділитись