Наталія Бойко: В енергетиці ціную економіку без зайвих емоцій

13 березня 2017

Наталія була призначена на посаду заступниці міністра енергетики з питань європейської інтеграції минулого тижня, і вона швидко привернула увагу в соціальних мережах.

Наталія Бойко, яка стала заступницею міністра енергетики з європейської інтеграції минулого тижня, швидко здобула популярність у соціальних мережах.

Молоду жінку з Львова, доньку декана юридичного факультету ЛНУ, обговорювали також через її декларацію про доходи, де зазначені елітна квартира, новий автомобіль Toyota та значні заощадження.

Дехто проводив аналогії між Наталією та скандально відомою Анастасанією Дєєвою, але інші вказували на її досвід роботи в Україні та за кордоном. З одного боку, звучали нарікання щодо непрозорості призначення молодої жінки на таку посаду, з іншого—обвинувачення суспільства в сексизмі.

В будь-якому випадку призначення викликало широкий резонанс. "Європейська правда" зустрілася з новою заступницею міністра, щоб задати їй питання—як особисті, так і професійні.

В інтерв'ю йшлося про призначення, пріоритети, схеми Клюєва, а також про згадану квартиру та машину. Не виключено, що відповіді Наталії Бойко знову викличуть різні реакції в соціальних мережах, тому ми не вносимо жодних редакційних коментарів—на розсуд читачів.
 

"Вони знають, хто я, знають мій стиль роботи"

– Ваша нова позиція заступника міністра з євроінтеграції була підтверджена через конкурс?

– Це політична посада, тому конкурс не був проведений.

– Ще у 2014 році говорилося про конкурс для заступників з європейської інтеграції, навіть якщо він тільки рекомендаційний. Тоді Міненерго наполягало на запровадженні цього порядку.

– Але пізніше, з початком реформи державної служби, в законодавстві були внесені зміни. Ця посада затверджується без проведення конкурсу.

Що стосується моєї кандидатури, то це відбувалося так: міністр (Ігор Насалик)  запропонував мені цю посаду. Ми обговорили професійні погляди та те, яку цінність я можу внести в команду. Після цього відбулося погодження з профільними віце-прем’єрами (Іванна Климпуш-Цинцадзе і Володимир Кістін), спецперевірка, декілька інтерв'ю і, врешті, мою кандидатуру затвердив уряд. Усього цей процес зайняв два місяці.

– Чи були ви раніше знайомі з Насаликом?

– Не лише знайомі—ми працювали разом, оскільки я була проектним менеджером в Нацраді реформ та займалася енергетичними питаннями, зокрема, взаємодію з профільним міністром—спочатку з Демчишиним (колишній міністр Володимир Демчишин. – ЄП). Проте до роботи в Нацраді ми не знали один одного.

– Як ви потрапили в енергетичний сектор?

– Ця тема дійсно увійшла в моє життя дуже давно, під час навчання. Я отримала можливість стажуватися в Зальцбурзі в одній з конкурсів, де потрапила на кафедру екологічного та енергетичного права. Це сталося випадково—професор, що говорив російською, вирішив, що зможе практикувати мову з українською студенткою. Хоча для нас обох в той момент розмова російською була певною проблемою. Зараз я вже вільно спілкуюся, але тоді це було складніше, ніж говорити німецькою.

На той час в нас навіть не було терміну "енергетичне право", а в Австрії вже існували серйозні випадки, наприклад, французькі інвестори, які прагнули побудувати атомну електростанцію в Австрії. Вони купили землю, але на рівні держави було ухвалено заборону на будівництво АЕС. Цей випадок я справді вважаю захоплюючим—я зрозуміла, наскільки цікаве енергетичне право, адже воно впливає на всі сфери економіки.

Повернувшись до Львова, я вирішила писати магістерську роботу саме з енергетичного права, але на юридичному факультеті мені сказали, що такого напрямку немає. Зрештою, викладач з факультету міжнародних відносин, котрий викладав європейське право, погодився взяти мене.

У 2011 році я поїхала на навчання до Берліна за програмою Erasmus і сфокусувалася на енергетиці. Як ви розумієте, в Німеччині вже існувало визнання енергетичного права. Далі це стало моїм профілем роботи. Я отримала запрошення в компанію ERM у Франкфурті. Ключовим проектом, що вплинув на моє життя, стала співпраця з Shell, якій ERM надавала консультаційні послуги з питання видобування (сланцевого газу) на Юзівській площі. Я приїхала до Києва за цим контрактом у листопаді 2013 року, це був третій день революції, і з того часу все змінилося.

Коли Shell згорнув проект у квітні, я повернулася до ЄС, але почала активно шукати роботу в Україні. Щиро кажучи, спочатку не планувала працювати в державному секторі, проте в підсумку отримала запрошення до Нацради реформ.

– Вибачте, але запитаю відверто. Ви знаєте, як вас сприймають онлайн: "Дівчина в 27 років стала замміністром". В міністерстві це не стає на заваді через ваш вік?

– Більшість директорів департаментів мали змогу працювати зі мною в Нацраді реформ. Вони знають, хто я, розуміють мій стиль роботи та потенціал.

Ми разом працювали над законопроектами, які йшли в адміністрацію президента – виставили питання про ринок газу, НКРЕКП, ринок електроенергії. Спочатку я була консультантом, потім проектним менеджером. Ми мали дуже активну співпрацю з кожним департаментом.

– Якими будуть ваші обов'язки та сфера відповідальності?

– Офіційно я отримаю наказ про призначення 1 березня, але вже погодили з міністром, що я займатимуся міжнародним департаментом і куруватиму підготовку нової енергетичної стратегії України, включаючи погодження в міністерстві та обговорення з експертами та зовнішніми партнерами.

Ще одним блоком, що приносить мені задоволення, є співпраця з інвесторами. Я вірю, що наразі є можливості для інвестицій в енергетичну сферу. Можливо, це не найпотужніші світові компанії, але для компаній середнього рівня Україна є привабливою.

– Чи покриває ваша відповідальність всі питання енергетики та відносин з ЄС?

– Не зовсім. Багато питань європейської інтеграції є секторальними. Комунікація з ЄС або з Енергетичним співтовариством є моєю задачею. Проте щодо технічної імплементації завдань, пов'язаних з ринком електроенергії, цьому навряд чи зможе хтось допомогти краще, ніж профільний департамент.

– Наразі часто згадується одна назва, пов'язана з енергетикою та ЄС. Ця назва – "Роттердам+".

– Мені пощастило, я ніколи не займалася вугіллям і не планую займатися цим на цій посаді.

Відповідно до написів на дошці, тут проходила зустріч  з новими підлеглими Бойко

– Чому вам пощастило?

– В Україні це дуже соціальна тема, а я намагаюся працювати в енергетиці з економічної точки зору та, можливо, політики. Я прийшла з бізнесу, і мені складно даватися до соціальних аспектів. У мене є природне бажання працювати в рамках європейських енергетичних норм. Паризька угода (яка передбачає скорочення викидів парникових газів. – ЄП), потенційний четвертий енергопакет—це те, що мене цікавить.
 

"Стратегія буде до 2035 року, ми ставимо амбітніші цілі"

– Давайте визначимо терміни: які завдання і коли плануєте виконати?

– Головним пріоритетом є енергетична стратегія. Я ставлю завдання скоротити обсяги стратегії та врахувати експертні коментарі.

Вже 1 березня ми проведемо перше експертне обговорення щодо генерації, що є ключовим пунктом. Після цього ще п'ять таких зустрічей. З'ясуємо, наскільки успішно це пройде—важливо врахувати позицію експертів, бізнесу та депутатів, але ми не можемо змусити їх приходити сюди та витрачати свій робочий час на спілкування з міністерством.

До кінця березня ми плануємо мати оновлений проект. Далі—консультації з ЄС, можливо, обговорення на Нацраді реформ. Існують думки про те, що стратегію варто виносити на рівень закону, але політичної впевненості в цьому немає.

У всякому разі, до закінчення весни ми повинні мати цей документ. Прем'єр навіть ставить завдання завершити роботу до кінця квітня.

– Чи буде ця стратегія до 2030 року, щоб замінити існуючу?

– До 2035 року, ми ставимо амбітніші цілі. Звичайно, на перший період стратегія буде детально прописана, а далі—на загальніші цілі. На 2035 рік будуть визначені стратегічні цілі, але конкретні розрахунки відсутні. Наприклад, ніхто не може передбачити, якою буде енергоємність ВВП України у 2035 році.

– Які пріоритети у стосунках з ЄС?

– Головним пріоритетом є енергетична безпека. Це може звучати загально, але це найважливіше. Всі наші стосунки з Брюсселем та Енергетичним співтовариством будується навколо цього. Кожен крок спрямований на забезпечення енергетичної безпеки.

Коли мова йде про конкретні політичні напрями, то тут, звісно, є питання газопроводів Nord Stream-2 та OPAL. У електроенергетиці пріоритетом є об'єднання енергосистеми України та ЄС, а також продаж електроенергії до ЄС.

Також за кожним напрямком є амбітні проекти, такі як енергоміст, газовий хаб тощо.
 

"Час йде, але ми не бачимо дій Росії"

– Чи вірите, що Україна зупинить рішення ЄК про дозвіл "Газпрому" використовувати OPAL?

– Ми працюємо над цим питанням: як Міненерго, так і МЗС, та "Нафтогаз". Є розуміння, як діяти в юридичній площині. Нам пощастило мати союзника в особі Польщі. Наразі в Суді ЄС розглядаються дві скарги з польського боку до Європейської комісії та Німеччини—одну подано від уряду Польщі, іншу від державної нафтогазової компанії PGNiG.

Нам потрібно, щоб Україна приєдналася до урядового позову Польщі, а НАК – до позову PGNiG. Час, як я розумію, досить обмежений—до 20 березня "Нафтогаз" має долучитися до процесу.

Долучитися до цього процесу разом із Польщею—краще, ніж діяти в одиночку, ми вдячні їм за політичну підтримку.

Ситуація є зрозумілою. Дозвіл ЄС на використання "Газпромом" 80% OPAL є надзвичайно неконкурентною позицією, це політична позиція. Це рішення суперечить засадам Угоди про асоціацію та Договору про заснування енергетичного співтовариства—основна мета якого є диверсифікація та посилення безпеки постачання в єдиному регуляторному полі.

– Яка позиція України щодо Nord Stream-2?

– Признаюся, я не настільки глибоко вникала в цей процес. Але хочу зазначити: час йде, але ми не бачимо жодних дій з боку Росії. Ні політичних заяв, ні економічних, ні технічних кроків.

Нам на руку те, що Україна справді є надійним транзитером. Маємо переконати європейців, що наше газотранспортне господарство—раціональний крок для їхніх потреб.

Ідеальним варіантом було б перенести точку передачі газу з західних кордонів України на схід, щоб Європа замовляла транспортування саме в нас. Це б зняло всі запитання.

– Коли це питання може бути порушене?

– Зараз усе зводиться до рішення Стокгольмського арбітражу (щодо контрактів з "Газпромом" про постачання та транзит газу. – ЄП). Яке б не було рішення—переукладання контракту чи ні—від цього залежить дуже багато.

– Що взагалі відбувається з "Укртрансгазом"? Ситуація доволі складна, адже створення "Магістральних газопроводів України" (МГУ) просто не зрушила з місця.

– Ззовні може здаватися, що процес "завис", але він триває. Нам потрібно виконати багато завдань—створити систему корпоративного управління, компанія має бути наповнена активами. Також потрібно розробити два законопроекти. Один з них має регулювати концесії.

Необхідні деталі ще невизначені. Наприклад, як вводити майно в обіг—в нас буде господарське відання чи концесія? І це не питання вибору одного з варіантів—рішення має бути узгоджене з Енергетичним співтовариством, воно повинно відповідати чинному законодавству, а за потреби—потрібно буде змінити законодавство. Це складний процес, йдеться не про місяць роботи.

І не будемо приховувати, багато залежить від рішення Стокгольмського арбітражу. Ми не будемо робити якісь серйозні кроки до винесення рішення, щоб не нашкодити українській позиції.
 

"Обираємо між грузинським шляхом та двома іншим напрямками"

– Давайте поговоримо про Бурштинський енергоострів. Чи експортуємо зараз електроенергію з нього до ЄС?

– Близько 650 МВт.

– Водночас оголошуємо надзвичайний стан в енергетиці і навіть попереджаємо про можливість віялових відключень.

– Як пояснювало міністерство, надзвичайний стан було введено як засіб для більш ефективного управління ситуацією та кращого контролю над енергосистемою.

– Але дивує ситуація, коли частина енергосистеми працює на Захід, а інша–на Схід, і ми не можемо перекинути надлишкові потужності туди, де є дефіцит. Чи не пора об'єднати нашу енергосистему?

– Обов'язково! Ми обов'язково інтегруємо Україну з європейською енергосистемою. Це тривалий процес, який можна здійснити кількома шляхами.

Існує три визнаних підходи. Перший—об'єднати мережі в межах ENTSO-E. Це тривалий процес. Другий—використання так званих "вставок", що об’єднують дві енергосистеми за допомогою постійного струму; таким шляхом пішла Грузія. Третій—це енергоміст "Україна-ЄС".

Щодо Бурштинського острова, то добре, що ми продаємо електроенергію до ЄС. Немає сенсу від цього відмовлятися. Варто пам’ятати, що зараз ми в нетиповій ситуації. Однак у звичайній ситуації наша енергосистема працює добре і дефіциту електроенергії немає. Йти шляхом зосередження на внутрішньому споживанні в цій ситуації було б невірно.

У нас є великий експортний потенціал—чому від нього відмовлятися?

– Повна інтеграція України в європейську енергосистему: скільки часу займе цей процес?

– Це досить тривала перспектива. Проте робота ведеться, і активну участь у цьому, окрім міністерства, бере  "Укренерго". Вони узгоджують з Брюсселем технічний план, що потрібно зробити.

Оптимісти говорять, що при достатніх інвестиціях це можна здійснити за 2-3 роки, інші вважають, що на це піде 10 років або навіть більше. Я не готова давати оцінки, оскільки я не технічний спеціаліст, а юрист. Проте зрозуміло, що це залежить від обраного шляху: розширюємо Бурштинський острів, чи будуємо міст Жешув–Хмельницький з подальшим розширенням, чи використовуємо "вставки", чи інтегруємо всю енергосистему одночасно.

Отже, спочатку потрібно обрати шлях, і, можливо, кілька шляхів одночасно, якщо ми матимемо зовнішніх інвесторів для цього проекту. Слід бути готовими до того, що короткострокових перспектив тут немає. Проте мене надихає позиція "Укренерго", які проявляють ініціативу та активно спілкуються з ENTSO-E.

До слова, що стосується "Укренерго"—у нас тут вже є "перемога". Ми ініціювали реформу корпоративного управління в цій компанії. Вже зібрали всіх донорів – ЄБРР, Світовий банк, представництво ЄС – та оголосили, що міністерство всіляко підтримуватиме цю реформу, створення незалежної наглядової ради та мінімізацію політичного і будь-якого зовнішнього впливу на управління компанією.

Є вже план впровадження корпоративного управління. В "Укренерго" очікують сформувати наглядову раду до кінця літа. Не впевнена, чи вдасться зробити це так швидко, але є налаштованість і домовленість про залучення ЄБРР.

Для повної корпоратизації ще потрібно внести зміни в законодавство, це довший процес, але ми вже починаємо з реалізації елементів корпоративного управління, і я справді рада, що ця ініціатива виходить від Міненерго та "Укренерго" з власної волі, а не через зовнішній тиск.
 

"Епоха Клюєва залишилася в минулому"

– Протягом останніх десяти років фраза "зелена енергетика" сприймалася як синонім фрази "група Клюєва". Що змінилося зараз?

– Період "клюєвського тарифу" завершено, це вже в минулому. В кінці 2016 року Верховна Рада ухвалила так звану "антиклюєвську поправку", за якою сонячні станції потужністю понад 10 МВт, збудовані до червня 2015 року, втратили додаткові преференції. Не всім це сподобалося, і були певні нарікання від інвесторів з Китаю, які придбали ці станції, але ми закрили цю несправедливість, що виникла за часів Клюєва.

У той же час сам зелений тариф залишився, як і для нових станцій, без обмежень щодо їхньої потужності.

Я вважаю частку зеленої генерації значно більшою, ніж вона є зараз. Сподіваюся, ми знайдемо інвестиції, щоб збільшити частку зеленого тарифу відповідно до наших міжнародних зобов'язань і говорити про 21% зеленої генерації або навіть більше. Це означає, що потрібно запустити близько 5 ГВт потужностей, що, за приблизними оцінками, вимагатиме інвестицій на суму близько 16 млрд доларів.

– А яка зараз частка зеленої енергетики, 2%?

– Тут постійне питання: чи вважаємо ми ГЕС та ГАЕС зеленою енергетикою. Якщо без гідроенергетики, то приблизно так.

І тут є два діаметрально протилежних підходи. Технічні експерти підкреслюють важливість гідроенергетики, тоді як суспільство вважає, що ГЕС – це проблема, а ГАЕС – взагалі катастрофа, і їхній екологічний вплив не дозволяє вважати їх зеленою енергетикою. Європейський Союз рухається в такому напрямку, зважаючи на наслідки для довкілля.

– Навіть з урахуванням ГЕС ми досі дуже далеки від 21% зеленої генерації.

– По-перше, ми маємо сонячну енергію; по-друге, розвиваються вітрові станції.

– А також не варто забувати про біоенергетику, це динамічний сектор. Є навіть експерти, які вважають, що біомаса може стати порятунком для України, хоча я б не наважилась про це говорити.

– Тобто ми спалимо львівське сміття й станемо енергетично незалежними?

– Тут також виникає питання, як саме це сміття спалювати і чи отримають за це зелений тариф. Мені подобаються маленькі локальні проекти, які дозволяють агрокомпаніям створити замкнутий цикл. Натомість з великими проектами виникають технічні труднощі та додаткові витрати.

Щодо загальних перспектив зеленої енергетики, то, звичайно, війнa трохи підірвала позиції України, проте наш потенціал величезний. Технології постійно дешевшають, тож встановити сонячні панелі на даху приватного будинку з отриманням 30 кВт – це вже дуже просто.

– Як ви думаєте, якою буде структура цих 21% зеленої генерації в Україні?

– Можна шукати сміливі ідеї, такі як Чорнобильська сонячна електростанція, але я вважаю, що до цього показника ми рухатимемося з різних сторін. У нас залишився зелений тариф, тому нові проекти можуть почувати себе комфортно. Інвестиції, наприклад, можуть надходити від ЄБРР: хоч ця організація не інвестує в шахти, але активно підтримує вітрові станції.

Наразі третина зеленої генерації приходиться на біоенергетику, і її прихильники стверджують, що зможуть зберегти цю частку, навіть якщо ми досягнемо відзначеного 21% зеленої генерації.

Особисто я також виступаю за розвиток малих ГЕС, хоча цей напрямок викликає суперечки через заперечення екологів.
 

"Інвестори на шельфі допоможуть у відновленні Криму"

– Ви згадали, що одним з напрямків вашої роботи буде залучення інвесторів. Які області ви розглядаєте для інвестицій?

– Відповідь "всюди" буде доречною? (сміється) Нам справді потрібні інвестиції в усіх секторах.

Сьогодні ми зустрічались з одним інвестором, обговорюючи можливість підписання угоди про розподіл продукції (УРП) стосовно газової видобутку. Для мене це дуже позитивний сигнал, адже такі контакти є. В принципі, я вважаю, що механізм УРП є позитивним, оскільки держава буде здатна надати інвестору гарантії, яких він не отримав би в інших умовах.

– Знову йдеться про сланець?

– Не виключно. УРП може бути застосованим до будь-якого типу видобування. Я б хотіла, аби інвестори зайшли на шельф, принаймні на тій території, яку ми контролюємо. Це буде дуже корисним не тільки для видобутку газу, але й для подальшого процесу відновлення Криму.

Також ми маємо інвестувати у вже розвідані родовища, щоб досяgnти амбітної мети – повністю забезпечити себе газом.

– Чи знову чекаємо на Shell?

– Це не обов'язково мають бути великі гравці. Це можуть бути компанії середнього рівня.

– Коли приходить хтось "другого ешелону", часто виявляється, що за ним стоїть хтось із українських політиків…

– Я можу навести приклад газовидобування в Штатах. Не всі видобувні компанії є великими. Не все видобуває Exxon, Chevron або Shell. Я не вважаю, що будь-яка з цих компаній здатна легко повернутися в Україну.

Вони нещодавно вивели свої активи і не такі гнучкі, щоб прийняти таке рішення. Коли велика компанія приймає будь-яке рішення, вона оцінює його вплив на всю компанію. Саме тому їхні рішення завжди глобальні. Так, з лідерами ринку важливо підтримувати комунікацію, але я не вірю, що вони можуть прийти і видобувати з наступного року.

Натомість, менші компанії значно більше готові до ризику і швидкої мобілізації.

– Чи можливий прихід інвесторів на Юзівську та Олеську площі, незважаючи на висновки Shell та Chevron?

– Я вважаю, було б неправильно сумніватися в їхніх висновках. Але можу сказати, що вірю: є інші компанії, які знайдуть цікаві та економічно вигідні проекти в цих регіонах.

При цьому, ми очікуємо інвестицій не тільки у видобуток. Можливі інвестиції на рівні обленерго та інших компаній у разі приватизації державних часток. Я також вірю у прихід інвестицій в зелену енергетику.
 

"Я називаю її Falcon, як ракету SpaceX"

– На завершення, не можу не запитати щодо вашої декларації. У 2012 році ви придбали квартиру у Львові площею 139 кв. м. Вам тоді було 22 роки. Що це за квартира?

– Дуже рада, що хтось нарешті запитав про це, адже вже втомилася читати коментарі щодо цього. Хоча про цю квартиру у львівських ЗМІ достатньо детально розповідав мій батько, який наразі також здобув неабияку популярність.

У нас була невелика земельна ділянка із садом, яку ми приватизували неподалік від нашого дому на вулиці Ніжинській. Там розпочали будівництво величезного житлового комплексу, для якого потрібно було прокласти дорогу через нашу ділянку. Ми уклали з будівельною компанією вигідну угоду: віддали їм майже весь сад, а натомість вони продали нам квартиру за символічну суму. Оскільки будинок був елітний, то найменша квартира в ньому мала площу 139 кв. м, наступна – 260 кв. м. Таким чином, у нас не було іншого варіанту квартири для обміну. І ця квартира обійшлася нашій сім'ї значно дешевше за її реальну вартість.

Батьки дуже хотіли, щоб я залишилась у Львові, тож у 2012 році вони подарували мені цю квартиру.

Ніде немає таємниць про розташування цієї квартири. Я здавала її в оренду протягом певного часу, сплачуючи всі податки. Точніше, це робила моя мама. Наразі орендарів немає—після попередніх мешканців там залишився добрий ремонт, і я не хочу, щоб його зіпсували. Мої батьки шукають нових квартирантів, але через певні проблеми зі здоров'ям моєї мами це відбувається не так швидко.

– Інша квартира, в якій ви живете в Києві, належить громадянину Андрію Оленюку. Я правильно розумію, що це той самий громадянин, що подарував зазначену в декларації обручку, і що вас можна привітати?

– Так, дякую. (сміється) У нас були специфічні стосунки, що тривали чотири роки і охоплювали декілька країн. Коли я вирішила повернутися в Україну, Андрій жив у Лондоні, і я почала користуватися його квартирою. Наразі я живу в іншому місці, але, можливо, до кінця 2017 року знову переїду до нього.

– А як щодо автомобіля 2016 року випуску?

– Це ще простіше. Я заробила торік 950 тисяч грн за контрактом з ЄБРР на двох позиціях у Нацраді реформ, які займала. Той факт, що я отримала ці кошти, може підтвердити будь-хто, хто бачив, скільки я працювала. Я їх заробила, працюючи 24/7, сплатила податки, тому всім недоброзичливцям бажаю працювати більше.

Питання купівлі автомобіля постало відразу після повернення в Україну. Під час навчання в університеті у мене була машина, у Німеччині я трохи користувалася службовим авто, а тут його справді не вистачало. Але тривалий час мені це важко давалося, і зізнаюся чому: я не почувалася економічно захищеною. Тим часом минулого року, хоча я ще не досягла свого колишнього рівня доходів, але вийшла на комфортний рівень, тому вирішила купити машину.

Чесно кажучи, я розуміла, що до автомобіля буде підвищена увага, навіть думала взяти щось дешевше, але мені дуже сподобався футуристичний дизайн цієї "Тойоти". Тому я її взяла і не шкодую, попри всю увагу. Вона мені подобається, я називаю її Falcon, як ракету SpaceX. Це, якщо хочете, елемент моїх мрій про космос і майбутнє людства. Зрештою, я на неї заробила.

На прохання ЄП Бойко показала нам своє авто на парковці міністерства. Підтверджуємо: машина нова

– Проте держслужба – це не ЄБРР, тепер ви не отримаєте аналогічних доходів.

– Так, безумовно, заробітна плата буде меншою, і це, безумовно, було одним із серйозних моментів, коли я погоджувалася на посаду заступника міністра. Але є два фактори. По-перше, у мене є непогані заощадження, а публічна роль та виклик, які несе ця посада, вартують того, щоб обмежити себе на певний час. По-друге, мої витрати незначні. Ви бачите мій одяг, я також не витрачаю багато на їжу, живу в Києві безкоштовно.

Можливо, ми зараз знайдемо нового орендаря для львівської квартири, це дещо допоможе. Але я також готова використовувати частину своїх заощаджень, тому що знаю, що мотивація важлива. Я хочу жити в Україні, ця країна для мене рідна, і я, зрештою, почуваюся тут комфортно, хочеться бути корисною. І якщо заради цього потрібно рік чи більше не мати великих витрат – це не проблема.

Будемо відверті, посада заступника міністра – політична, тому я не маю ілюзій, що залишуся на ній три роки. За реаліями в Україні—це просто нереально. Однак я хочу використати це вікно можливостей.

Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Теги:Поділитись