Оксана Алієва: важливість участі жінок у післявоєнному "зеленому" відновленні

24 червня 2022

Експертка переконана, що основою для "зеленої" відбудови економіки в Україні повинні стати не лише міжнародні вимоги для євроінтеграції, але й внутрішні стимули, такі як економічні фактори для бізнесу

Фонд ім. Гайнріха Бьолля, що є частиною Зеленого політичного руху Німеччини та ЄС, з моменту свого заснування реалізував в Україні понад 500 проєктів, спрямованих на розвиток демократії, забезпечення гендерної рівності, перехід до низьковуглецевої економіки та протидію змінам клімату. 

Війна вплинула на діяльність Фонду в Україні? Які заходи необхідні, щоб підтримати жінок у енергетичному секторі? Який хід декарбонізації в ЄС та Україні? Що варто враховувати в процесі відновлення? Ці та інші питання прокоментувала Оксана Алієва, координаторка програми "Зміна клімату та енергетична політика".

Експертка спеціалізується у протидії змінам клімату. Вона працює в українському бюро Фонду ім. Гайнріха Бьолля протягом шести років, займаючись проєктами в сферах протидії зміні клімату, реалізації політики "зеленого" переходу в Україні, розвитку кліматичного громадського руху та забезпечення гендерної рівності в енергетичному та екологічному секторах.

Що змінилося в активності Фонду з початком війни?

Фонд серед напрямків своєї роботи у 2021-2023 роках визначив пріоритетними: розвиток кліматичного руху, популяризацію відновлюваних джерел енергії, впровадження гендерно чутливого підходу в освіті, практики партисипативної демократії в експертному середовищі, а також розвиток молодіжного зеленого руху.

Після російського вторгнення нам, як і багатьом організаціям, що співпрацюють з фондом, довелося адаптувати профіль діяльності, хоча деякі проєкти вже були повністю готові. Наприклад, з деякими організаціями ми підписали угоди на впровадження ще до 20-го лютого.

Частина партнерів фонду у відповідь на повномасштабну агресію з боку росії призупинили діяльність на кілька місяців і зайнялися організацією волонтерських штабів, вирішенням термінових потреб громад. Ми також долучаємося до цієї важливої справи та надаємо підтримку.

Зараз, в червні, деякі організації вже планують повернення до активної роботи. Звісно, це будуть не ті ж проєкти, які ми планували на початку року. Вони будуть адаптовані до нових умов, але ми налаштовані на тематичну діяльність, зокрема, щодо підтримки жінок у енергетичній сфері України і в питаннях енергетичного переходу. 

Ми визначаємо ключові точки впливу, на які будемо спрямовувати свої зусилля в умовах військових дій.

Про які саме точки впливу йдеться?

Ми продовжуємо співпрацю, наприклад, з Жіночим енергетичним клубом України. Якщо раніше ми планували сприяти ролі жінок в декарбонізації енергетичного сектору та економіки, то сьогодні акцент перемістився на післявоєнне "зелене" відновлення. 

Фонд і надалі працюватиме над аналітичними матеріалами з питань відновлення. Наразі плануємо заходи, що сприятимуть зайнятості жінок у післявоєнному відновленні. Цей процес слід спланувати з урахуванням сталого розвитку та соціальної справедливості. Ми також продовжимо з реалізацією тих активностей, які планували раніше, зокрема, допоможу у працевлаштуванні жінок, оскільки багато з них були змушені переїхати, як у межах країни, так і за кордон.

З Жіночим енергетичним клубом ми запустили серію вебінарів з рекрутинговими агенціями, присвячених пошуку роботи, успішним співбесідам, складанню резюме та мотиваційних листів. 

Раніше ми переважно займалися підвищенням кваліфікації жінок для зайняття керівних позицій в енергетичній сфері, щоб вони були більш видимими на ринку праці.

Тепер наша мета – допомогти жінкам у працевлаштуванні. Ми беремо зворотний зв'язок від членкинь клубу та жінок, що працюють в енергетиці. Нещодавнє опитування серед 250 учасниць Жіночого клубу показало, що більше сорока з них шукають роботу, що є суттєвим показником, адже це майже п'ята частина. 

Отже частина жінок, які працювали в енергетиці, втратили роботу. Як вважаєте, чи зміниться сфера їх діяльності, чи залишаться вони у енергетиці?

Це доволі чутливе для нас питання. 

Жіночий енергетичний клуб України за підтримки фонду співпрацює з партнерськими організаціями в Європі, серед яких багато жіночих, що працюють у секторі енергетики. Наразі ми розповсюджуємо серед них дані про жінок, які залишили Україну і шукають роботу за фахом. Загальне питання для нас – не пропонувати нашим співвітчизницям щось, що не відповідає їх кваліфікації.

Важливо, щоб жінки нарівні з чоловіками брали участь у прийнятті важливих рішень, зокрема у Національному плані відновлення.

Мене дуже радує, що жінки не приймають першу ліпшу пропозицію. Ми підтримуємо цей підхід. Звісно, деякі з них можуть перекваліфікуватися, але це має бути усвідомлене рішення, наприклад, для проходження в іншу цікаву галузь, отримання нового досвіду, щоб потім займати посади на рівні прийняття рішень у процесі відновлення.

Важливо, щоб жінки брали участь у процесах прийняття важливих рішень, зокрема у Національному плані відновлення, що наразі розробляється. 

Не бачу жодних перешкод для професійного розвитку жінок на законодавчому рівні чи у недостатній інфраструктурі для догляду за дітьми. Є певні стереотипи, соціальні конструкції і суспільні очікування стосовно жінок, але це питання ширше, воно не обмежується лише енергетикою.

Як ви вважаєте, яким має бути відновлення енергетики?

Якщо говорити про короткострокову перспективу "до кінця року", розуміємо, що в даний момент немає не тільки можливостей залучати іноземні кліматичні інвестиції, а й реалізувати нові інфраструктурні проекти чи модернізацію виробництв. Щодо "зеленого" відновлення, це потребує різних часових горизонтів планування. Тому я повністю підтримую думку експертів, які розділяють питання післявоєнного відновлення й те, що потрібно робити до кінця цього року. Спочатку слід перемогти ворога. 

Дискусії, в яких я беру участь, стосуються відновлення, що має відбуватися відповідно до принципів Європейського зеленого курсу. Це хороший сигнал. Проте в цей процес просочується негатив, пов'язаний з нерозумінням переваг "зеленого курсу" і того, що позиціонування усього "зеленого" є вимогою з боку ЄС на шляху до отримання статусу кандидата на членство.

На рівні ЄС не раз лунали заяви, зокрема від Урсули фон дер Ляйєн, про те, що Україна неодмінно отримає фінансову допомогу на відновлення, але за умови реформ. І що "зелена" агенда займе важливу роль у цьому процесі, враховуючи високі цілі щодо скорочення викидів, екологічних норм і стандартів, закріплених в ЄС. 

Тому, питання кандидатства в члени ЄС і фінансової допомоги на відновлення не стоять, якщо відновлення не буде сплановано в рамках прийнятних для партнерів, які фінансуватимуть цей процес. І дуже правильний сигнал, що партнери це акцентують.

Україна неодмінно отримає кошти на відновлення, але за умови реформ.

Але всередині нашої країни все ще бракує бажання і розуміння з боку політичної верхівки, чому це вигідно Україні, і самим їм також.

Хто, на вашу думку, має вести "зелений" перехід? 

Цей процес у світі здебільшого залежить від тих, хто приймає економічні рішення. Це вже стало очевидним економічним кейсом. Наприклад, якщо ми говоримо про відновлювану енергетику, собівартість виробництва електроенергії з нових вітрових і сонячних установок є нижчою, ніж з нових установок на викопному паливі, не кажучи вже про ядерну енергетику, яка накладає великі витрати на будівництво нових станцій. 

В Україні багато наявних генеруючих потужностей, але переважно зношених. Однак серед тих, хто приймає рішення, не вистачає рішучих людей, готових проголосити про необхідність планування заміщення цієї інфраструктури, боячись соціального незадоволення через можливі підвищення тарифів. Отже, в Україні нові потужності конкурують за ціну з тими, що побудовані 50 років тому та вже не потребують повернення капітальних витрат.

Фінансові інтереси мають вплив, і наша політична еліта, бізнес також повинні усвідомлювати переваги для себе. Просто необхідно просувати питання "зеленого" переходу чи відновлення не тільки через міжнародні вимоги, а також через можливість отримання економічних вигод: зростання ВВП, зайнятості, залучення нових виборців і т.д.

В Єврокомісії та Європарламенті постійно точаться дебати щодо доцільності включення ядерної та газової енергетики до "зеленої" таксономії. Чи відбуваються зміни у політиці ЄС в цій сфері?

В даний час у Європарламенті ведуться дискусії про можливе виключення газової та ядерної енергетики з "зеленої" таксономії, голосування заплановане на початок липня.

Наші партнери – Коаліція "Енергетичний перехід" – за підтримки фонду ініціювали дискусії з усіма асоціаціями відновлювальної енергетики та направили звернення до Європарламенту з проханням виключити ці два сумнівні, на мою думку, перехідні джерела енергії з таксономії. Багато депутатів Європарламенту підтримують цю позицію. 

Тим часом, так само, як ми ведемо борітимемося на адвокаційних і інформаційних фронтах, російські групи теж ведуть свої кампанії, використовуючи всі доступні інструменти, включаючи лобіювання, яке здійснюють впливові російські політики. Є припущення, що ці два види енергії, які не є "зеленими", були включені до таксономії ЄС не без впливу таких компаній, як "Росатом" чи "Газпром".  

Багато хто розуміє: коли йдеться про природний газ, це переважно інтереси росії, котра зацікавлена у збереженні цих пунктів у таксономії.

Як ви вважаєте, чим схожі чи відрізняються підходи до декарбонізації в ЄС та Україні?

Коли мова йде про декарбонізацію, то для кожного сектору економіки – енергетики, промисловості, транспорту чи сільського господарства – є свої рішення. 

Наприклад, в сільському господарстві ЄС наразі активно впроваджуються органічні практики. У них є план дій та показники, яких вони мають досягти стосовно органічного виробництва. 

В Україні у сільському господарстві також спостерігалася тенденція щодо впровадження органічних методів, ця частка зростала, однак на жаль, здебільшого з метою експортного виробництва, оскільки на ці продукти існував попит в ЄС. 

Досі, доки Україна не досягне миру, можливості розвитку органічного сільського господарства відсутні. В умовах ризику продовольчої кризи досить складно говорити про сталий розвиток у сільському господарстві чи перспективи експорту на фоні обмеженої експортної потужності.

Коли йдеться про транспорт в урбанізованих територіях, важливим чинником є рівень володіння приватними автомобілями, який в ЄС значно вищий, ніж в Україні. Утім, частка використання приватного автотранспорту серед власників в ЄС є меншою, оскільки там активно розвивається громадський транспорт та веломобільність. Найпопулярнішими формами громадського транспорту є електричні автобуси, трамваї та метро. Основні тенденції у використанні приватного транспорту – перехід на електричні автомобілі. 

Також існують певні норми щодо збільшення частки біопального в транспортному секторі. Наприклад, стандарти у ЄС щодо біопального менш жорсткі, ніж в Україні, однак у нас теж активно переглядаються, щоб підвищити їх. В цілому сектор біопального має великі перспективи, особливо в умовах війни, як альтернатива нафтопродуктам, які нині дуже дефіцитні.
 

Як би ви охарактеризували процеси декарбонізації у промисловості?

Про декарбонізацію промисловості України зараз важко судити. 

Плани з скорочення викидів, закладені в нашому Оновленому Національному визначеному внеску до Паризької угоди, вже виконані не внаслідок модернізації, як це планувалося, а через знищення металургійних комбінатів "Азовсталь" та "ММК імені Ілліча" в Маріуполі, а також ряду інших заводів та теплових станцій у Донбасі та інших регіонах України. 

Таким чином, ми досягли зниження викидів, переважно внаслідок руйнування промислових підприємств.

Таке значне скорочення викидів парникових газів сталося після зупинки промисловості на початку незалежності. Тоді спрацювала радянська колоніальна політика, що привела до призупинення виробничих процесів.

З моменту незалежності Україна зазнала економічного зупинення багатьох підприємств, і одним з наслідків стало зменшення викидів. Ситуація знову повторюється, коли війна знищує наше виробництво. 

Ми досягли зниження викидів, переважно внаслідок руйнування промислових підприємств.

В Євросоюзі декарбонізація регулюється через систему торгівлі викидами парникових газів. Через високу вартість за тонну викидів підприємства змушені запроваджувати заходи, спрямовані на декарбонізацію. 

Проте наразі в ЄС відбувається процес декарбонізації на новому рівні, особливо в країнах Західної Європи, зокрема, в Німеччині та Данії, де потенціал для впровадження заходів з енергоефективності і технологічної модернізації вже практично вичерпаний.

Йдеться про інновації. Виникає інтерес до нових технологій, які перебувають на стадії розробки та випробування, таких як використання водню як джерела енергії в металургії. ЄС створює сприятливі умови для реалізації цих проектів.

У секторі електроенергетики в ЄС розуміють, що потрібен перехід на відновлювальні джерела енергії, поки що зберігаючи частку викопних палив як маневрових потужностей. У багатьох країнах існують резерви, що забезпечують стабільність роботи електричних мереж. Є чіткі цілі переходу на відновлювану енергетику і розуміння викликів, що пов'язані зі стабільністю функціонування електричних мереж та балансуванням.

Це вирішується за допомогою технологічних рішень і створення відповідних інструментів управління мережами. В Євросоюзі знають, як з цим впоратись і не ставлять перепон для розвитку відновлювальної енергетики на технологічному рівні, як це відбувається в Україні.

Що стосується теплоенергетики, то в Євросоюзі широко поширена модель децентралізованого опалення. Часто це індивідуальні газові котли. Швидкий перехід на інші джерела теплопостачання є досить складним.

Найбільший потенціал наразі полягає у енергоефективності сектору домогосподарств, що споживають енергію для обігріву. Перспективи переведення теплопостачання домогосподарств на відновлювальні джерела в Україні є більш вигідними, адже в багатьох містах збереглася інфраструктура централізованого опалення. Але за останні роки спостерігається негативна тенденція через брак модернізації систем централізованого теплопостачання й неможливість самостійного управління споживанням тепла.

Перевести централізовану котельню на один із видів відновлюваної енергетики значно простіше: біопаливо, теплові насоси тощо. Наприклад, у Відні є цікавий приклад використання зворотного тепла термальних джерел для первинного підогріву теплоносія в системі централізованого теплопостачання. Але в індивідуальних системах опалення реалізовувати подібні рішення набагато складніше. 

Отже, Україні слід докласти максимум зусиль для збереження і модернізації систем централізованого теплопостачання під час післявоєнного відновлення, оскільки це буде набагато ефективніше за показниками ККД використання енергоресурсів. 

Лариса Білозерова, спеціально для “Української енергетики”

Автор: Лариса БілозероваТеги:Поділитись