Олег Гарник: "Зараз ми знову постали перед завданням відновлення ТЕЦ"

18 квітня 2024

Експерт Аналітичного центру з питань ЖКГ Асоціації міст України зазначив, що держава фактично переклала свою відповідальність за забезпечення населення житлово-комунальними послугами на громади

Фото надано спікером

Після масованих атак супротивника на енергетичну інфраструктуру актуальною темою в Україні стала підготовка до нового опалювального сезону. Лише у Харкові знищено 80% теплових та електричних мереж. В області почали застосовувати графіки аварійних відключень, оголошено примусову евакуацію сімей з дітьми з частин Богодухівського, Ізюмського та Харківського районів. РФ продовжує підривати енергосистему держави, а отже, й міста.

Яким чином громади планують підготовку до зими, враховуючи давні проблеми з тарифами і боргами, а також нові виклики, зокрема можливість залишитися без тепла, води, електрики і каналізації? Про все це "Українська енергетика" розмовляла з Олегом Гарником, експертом Аналітичного центру з питань житлово-комунального господарства Асоціації міст України.

– Яка нинішня ситуація з комунальними підприємствами – ТКЕ та водоканалами?

– Ситуація в регіонах різна. Вона залежить від близькості регіону чи міста до лінії фронту, ступеня знищення інфраструктури та можливостей місцевих бюджетів для підтримки, а також від наявності великих підприємств, які сплачують податки до місцевих бюджетів. Зрозуміло, під час війни проблема з фінансуванням є особливо актуальною.

– Як змінилася ситуація з боргами комунальних підприємств за час масштабного вторгнення?

– Складна ситуація у сфері житлово-комунального господарства, обумовлена передусім нестачою фінансування комунальних підприємств. Держава не відшкодовує теплоенергетикам різницю в тарифах (між фактичними та діючими), як це було передбачено прийнятим законом. Тарифи на тепло і гарячу воду завжди залежали від політичної ситуації, тому уряд постійно намагався стримувати їх підвищення. Відповідно, ситуація завжди була складною: до війни, а тим більше тепер, під час воєнного стану, коли ухвалено закон, який заморожує тарифи на послуги теплопостачання на цей період. Фактично тарифи на тепло не підвищувалися з 2018 року.

На початку опалювального сезону 2023-2024 років державний борг перед підприємствами теплопостачання склав 36 млрд грн. Однак до завершення опалювального сезону ця сума, за попередніми даними, може досягти 53 млрд грн (остаточні цифри ще не підраховано). І якби ці 53 млрд грн були в підприємств, вони могли б ефективніше готуватися до наступного опалювального сезону та вирішувати проблеми, які виникли внаслідок ракетних атак. Але цих коштів немає, тому підприємства перебувають у критичному стані.

Це, своєю чергою, негативно позначається на розрахунках теплоенергетиків зі своїми постачальниками, прежде всього, природного газу. Заборгованість підприємств ТКЕ перед постачальниками природного газу перевищила 100 млрд грн.

Аналогічна ситуація стосується водопостачальних підприємств. У тих, що є ліцензованими НКРЕКП, тарифи на послуги востаннє встановлювалися у грудні 2021 року та є збитковими. Незважаючи на узгодження, держава не компенсувала цим підприємствам різницю в тарифах, яка на початок опалювального сезону становила 2 млрд грн. Через це у водопостачальників зросли борги за електричну енергію, які на сьогодні, за даними Асоціації "Укрводоканалекологія", приблизно складають 8 млрд грн. Проте слід пам'ятати, що це все частини однієї великої системи. Якщо водоканал не розрахувався з електриками, то в останніх виникає недобір у 8 млрд грн для ліквідації ушкоджень.

Водночас, за даними Асоціації "Укрводоканалекологія", близько 40% органів місцевого самоврядування, які мають повноваження щодо встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення, вже переглянули тарифи на водопостачання, що свідчить про готовність міст брати на себе відповідальність за ухвалення невигідних рішень. Натомість держава цього не робить, хоча її ліцензіати виробляють понад 70% відповідних комунальних послуг. Ситуація дивна та критична.

– Як зросли борги населення за житлово-комунальні послуги?

– Держстат не оприлюднює таку інформацію. Вона закрита з початку великого вторгнення. На кінець 2021 року борги населення за ЖКП складали понад 81 млрд грн, із них майже 27 млрд грн – за тепло і гарячу воду, близько 6,4 млрд грн – за централізоване водопостачання і водовідведення. Очевидно, протягом останніх двох років ця заборгованість зростає, особливо у прифронтових зонах, де населення частково втратило житло та перестало платити за ЖКП.

– У Харкові зруйнована інфраструктура. Чи є обговорення, як це місто та інші з подібними проблемами готуються до зими?

– Що робиться в цьому напрямі в Харкові – це закрита інформація. Можна стверджувати, що ситуація там досить складна. Ще минулого року частина будинків зазнала пошкодження та не змогла отримати теплоносій. Відновлення було неможливим через серйозні руйнування. Були локальні пошкодження окремих комунікацій, зруйноване певне обладнання, наприклад, насоси, і там тривають роботи по відновленню. Загалом, зазначу, що після завершення опалювального сезону 2023/2024 ситуація з ушкодженнями ще більше ускладнилася, оскільки кількість зруйнованих будівель і енергетичної інфраструктури зросла.

Проте в місті тривають роботи для задоволення базових потреб населення. Наприклад, за останніми публічними даними Міністерства енергетики, Харківщина отримала від міжнародних партнерів 724 генератори різної потужності: 9 великих та 715 портативних бензинових. Крім того, постачаються дроти, роз’ємники та інше енергетичне обладнання для відновлювальних робіт.

Харкову та Запоріжжю надається допомога в межах співпраці Асоціації міст України. Зокрема, мер Києва Віталій Кличко вже повідомив про це. Лише на цьому тижні Буча, громади Житомирщини та Рівненщини, Старобільськ Луганської області передали Харкову сотні генераторів різної потужності.

Мер Харкова Ігор Терехов зазначив, що в місті планують диференціювати мережу теплопостачання: частково зберегти діючу систему централізованого теплопостачання, частково – запровадити модульні котельні. В мерії зазначають, що пріоритетом у підготовці Харкова до наступного опалювального сезону стане відхід від централізованого теплопостачання. Але повністю відмовитися від нього поки не можливо. Отже, опалювальний сезон у Харкові все ж буде.

– Чи розглядається можливість переселення людей з міст, таких як Харків, які серйозно постраждали і де мешканці залишилися без тепла, води та електрики?

– Можливо, це обговорюється на рівні центральної влади та президента України. Але чи є конкретні плани – мені наразі невідомо.

– Якою нині є взаємодія між громадами, владою та міжнародними партнерами в підготовці до наступного опалювального сезону? Які акценти змінилися в порівнянні з минулими роками?

– Від початку масштабного вторгнення ця тема активно розроблялася. Ми співпрацювали з Проєктом енергетичної безпеки USAID та іншими організаціями, щоб визначити потреби місцевих органів самоврядування та комунальних підприємств у обладнанні.

Було складено перелік потреб, після чого представники USAID скоригували його через Асоціацію міст України з громадами. Далі вони безпосередньо працювали, узгоджуючи деталі. У 2022 році це стосувалося аварійних потреб – мереж, труб, засувок, генераторів для аварійної роботи, мобільних котелень тощо. Тоді ще не існувало такої серйозної загрози для об’єктів енергетичної системи, як зараз. Після того, як РФ почала атаки на нашу енергетичну систему, стала актуальною проблема зникнення електрики, яка призводить до зупинки постачання тепла та води у будівлі, і підприємства також знову зупиняються. Тому Проєкт енергетичної безпеки USAID зосередився на когенераційних установках, які здатні одночасно виробляти тепло та електричну енергію. Цей процес триває. Ми залучені до нього. Заплановано передати 91 когенераційну установку 30 громадам, уже доставлено 80, 10 з яких запущено.

Багато аспектів співробітництва було відпрацьовано під час попереднього опалювального сезону з підтримкою USAID, GIZ. Ми фактично виконували роль комунікаційного майданчика. Зараз вони продовжують свою роботу. Кожне місто визначає свої пріоритети. Не існує єдиної схеми теплопостачання для міст, оскільки кожне має свої унікальні особливості: джерела генерації тепла, мережі тощо. Тому кожне місто готується до викликів, маючи уявлення про те, що може його очікувати.

– Які нові виклики виникли для громад, окрім масованих атак?

– Наразі ми зіткнулися з проблемою гуманітарної благодійної допомоги. Законодавство передбачає певні обмеження, зокрема, допомога, отримана одержувачем (підприємством теплопостачання або органом місцевого самоврядування), не може використовуватися з комерційною метою. Це створює проблеми. Наприклад, якщо підприємству водопостачання необхідно 10 генераторів на випадок відключення електроенергії. Якщо підприємство отримає їх і розпочне використання, це вже підпадає під статтю Кримінального кодексу, і посадові особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Ми зверталися до народних депутатів України та уряду, щоб вирішити цю проблему, оскільки у нас величезний обсяг робіт з відновлення зруйнованого та забезпечення стійкості міської критичної інфраструктури. Наші партнери, які надають гуманітарну допомогу, змушені на деякий час призупиняти свої дії, щоб не наражати одержувачів на ризик кримінального переслідування.

– Чи існує інший легальний механізм постачання міжнародної технічної допомоги?

– Допомога з-за кордону може надходити через великі проєкти міжнародної технічної допомоги, які відповідно зареєстровані за складною процедурою. Наприклад, так працює вже згаданий Проєкт енергетичної безпеки USAID, оскільки це масштабний проєкт міжнародної технічної допомоги на суму 50 млн доларів, який працює на державному рівні, а отже, ця допомога не підпадає під зазначені обмеження. Однак якщо, наприклад, Польська чи Німецька асоціація водоканалів передасть нашим підприємствам 10 генераторів, це вже реалізується за іншою процедурою. Це гуманітарна допомога, і тому вона не підлягає захисту.

– Як швидко можна відновити пошкоджене обладнання завдяки допомозі?

– Уряди багатьох країн працюють більш цілеспрямовано — по регіонах. Декілька з них обрали кілька міст, з якими співпрацюють. Загалом допомога надходить у великій кількості, але проблеми, пов’язані з її реалізацією, досить серйозні. Скажімо, когенераційні установки. Вони не просто доставляються – перед тим потрібно розробити відповідний проект, документувати його, вирішити питання підключення до мереж, зокрема електричних, а це дуже непросто. В результаті реалізація проекту займає тривалий час – місяці, іноді до року. Це важко, але над цим працюють.

У цьому контексті в нас є передові міста та підприємства теплопостачання, які вже реалізували подібні проекти, наприклад, Старокостянтинів і Дубно. Вони між собою спілкуються, проводять засідання в рамках галузевих мереж за допомогою профільних асоціацій, обмінюються досвідом, намагаються допомогти іншим містам, які, скажімо, нещодавно зіткнулися з подібними проблемами. Це дозволяє заощадити час і ресурси.

– Якщо відновлення обладнання є тривалим процесом, чи варто його проводити, наприклад, у Харкові чи інших містах, які також серйозно постраждали внаслідок атак? Можливо, існує інший шлях?

– Багато залежить від обладнання, яке потрібно відновити. Якщо мова йде про відновлення ТЕЦ, то це складне питання, оскільки йдеться про великий об’єкт. На його відновлення потрібно багато часу та ресурсів.

Наприклад, позаминулого року з державного бюджету було спочатку виділено 300 млн грн на відновлення зруйнованих ТЕЦ, потім ще додаткові суми. Частина робіт була виконана, але зараз ми знову стикаємося з необхідністю відновлення ТЕЦ, оскільки по них знову посипалися ракети. Великі стратегічні об’єкти завжди залишаться під загрозою.

Щодо менших об’єктів — мереж, невеликих котелень — відновлювальні роботи, звісно, тривають. Питання в тому, щоб зважити, що робити. Наприклад, чи є можливість відновити великий блок ТЕЦ? Це викликає складнощі.

Пригадаємо ситуацію з трансформаторами. Коли почали їх закуповувати, з’ясувалося, що це не просто речі, які знаходяться на складі в очікуванні купівлі. Таке обладнання виготовляється індивідуально під замовлення, що займає тривалий час. Те саме стосується когенераційних установок або мобільних котелень. Тому тут постає питання не лише доцільності — відновлювати їх чи ні, але чи є можливість таке відновлення. Якщо чекати ТЕЦ, обладнання для якої виготовлятиметься протягом року чи півтора, то, зрозуміло, що за цей час потрібно переорієнтувати систему, запустити якісь додаткові джерела постачання, і відповідно, тоді відновлення цієї ТЕЦ, можливо, вже не буде таким доцільним.

В кожному конкретному випадку слід аналізувати ситуацію, лише потім приймати управлінське рішення. Враховувати можливості, наявність ресурсів, загрози повторних атак і багато інших факторів.

– Що сьогодні роблять громади для захисту об’єктів інфраструктури та комунальних підприємств у зв’язку з останніми потужними атаками супротивника?

– Можу говорити лише про публічну інформацію. Вжиті певні технічні заходи для захисту об’єктів електроенергетики від атак. Частина з них була укріплена — встановлені насипи, блоки тощо. Однак, якщо ракета влучить у трансформатор, він обов’язково буде знищений. А якщо вона потрапить поряд із метою, то захисна споруда спрацює — негативні наслідки будуть меншими, і це вже підтверджується практичним досвідом.

Деякі об’єкти можна перемістити в більш захищене місце, наприклад, під землю, укріпити, а деякі об’єкти неможливо заховати. Наприклад, Київські ТЕЦ, які є великими об’єктами. Навколо них неможливо збудувати бетонний блок, подібний до саркофага ЧАЕС. Тому ситуація вивчається, розглядаються конкретні випадки, а відповідні рішення ухвалюються управлінськими структурами.

– Чи зростає роль альтернативних джерел енергії та "зелених" технологій для забезпечення населення теплом і водою після масованих атак?

– По-перше, слід підкреслити, що в Україні курс на "зелену" енергетику було прийнято давно для зменшення залежності від природного газу з РФ, ефективного використання природних ресурсів і максимального використання енергії вітру, сонця та води. Робота в цьому напрямі тривала. Тепер вона прискорилася, оскільки енергетична система опинилася у нестабільному стані. Всі зрозуміли, що мати запасне джерело електрики – це не примха, а необхідність. Тому в Україні активізувалися роботи з використання альтернативних джерел енергії. Звісно, після початку великого вторгнення можливості як державного, так і місцевих бюджетів істотно звузилися, тому не вистачає коштів на ці цілі, але робота триває.

Це у випадку, якщо, наприклад, через влучання ракети підприємство ТКЕ залишиться без газу, зможе використати торф, як у Тернополі, або залишки деревини, як у Житомирі. Деякі підприємства вже впровадили системи сонячної енергії. Використання когенераційних установок також дозволить створити певні енергетичні острови, які зможуть забезпечити хоча б мінімальні потреби населення — в теплі, воді, каналізації.

– Які проблеми найбільше турбують громади сьогодні?

– У сфері житлово-комунального господарства їх найбільше турбують уже озвучені питання з тарифами та боргами. Разом із тим держава вилучила з доходів громад так званий "силовий" податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) з військовослужбовців, правоохоронців і рятувальників. Це призвело до зменшення надходжень до місцевих бюджетів на 10%, і означає, що у 2024 році громади отримають на 90 млрд грн менше.

Що ми маємо в результаті? 90 млрд грн вилучено, їх не компенсують різницю в тарифах – приблизно 53 млрд грн за тепло, близько 8 млрд грн – за водопостачання та водовідведення. Це вже понад 150 млрд грн. Якщо до цього додати борги населення за ЖКП, ми отримуємо понад 220 млрд грн. Як з таким дефіцитом підготуватися до складного опалювального сезону? Комунальні підприємства й органи місцевого самоврядування опинилися в заручниках ситуації. Фактично, держава переклала на органи місцевого самоврядування відповідальність за забезпечення населення житлово-комунальними послугами.

Світлана ОЛІЙНИК, спеціально для "Української енергетики"

Теги:високоефективна когенераціямісцева владатеплокомуненергокомунальні послугиЖКГборгитеплопостачанняТКЕГромадаПоділитись