Енергетичний перехід вимагає колективних зусиль уряду та бізнесу

17 квітня 2020

Про розвиток енергосистеми України та необхідність заохочення до «зеленого» енергетичного переходу ми поспілкувалися з Ігорем Петриком, директором з розвитку ринків Wärtsilä Energy.

Фінська компанія Wärtsilä є одним з провідних світових гравців у галузі енергетичного переходу, довгострокового планування та математичного моделювання енергетичних систем. Вона консультує уряди різних країн і провела моделювання більше ніж 100 енергосистем. Нещодавно компанія презентувала результати детального моделювання української ОЕС до 2050 року. Ми запросили до обговорення Ігоря Петрика, директора з розвитку ринків Wärtsilä Energy.

Пане Ігорю, питання стосовно «зеленого» переходу, про який розповідав попередній Кабінет міністрів, включаючи експрем'єра, котрий заявив, що дорожня карта є найважливішим завданням для уряду. З чого почати цей перехід?

Енергетичний перехід передбачає досягнення нульових викидів вуглецю та розвиток 100% відновлювальної енергетики. Ця концепція стала приоритетною для країн, які готові до таких змін, та, безперечно, повинна набути популярності і в Україні.
На жаль, за останніми новинами, цій темі було приділено недостатньо уваги. Зараз, в умовах пандемії, це питання стає ще більш актуальним.
В Україні відсутня достатня соціальна підтримка щодо чистої електроенергетики. Тому вважаю, що енергетичний перехід необхідно «продавати» суспільству, пояснюючи людям його переваги. Тим більше, що експерти вже мають чітке бачення, як його реалізувати.

Яким чином можна розпочати цей перехід?

По-перше, енергетичний перехід вже розпочався – його не потрібно починати з нуля. Уже сьогодні в Україні встановлено понад 6 ГВт відновлювальних джерел енергії, і обсяги ВДЕ зростають щодня – це позитивні кроки у правильному напрямі.
По-друге, зазнають змін економічні основи енергетичних ринків: будівництво традиційних генеруючих потужностей стає менш вигідним у порівнянні з ВДЕ, навіть без додаткових дотацій. Глобальна тенденція свідчить про те, що традиційні великі електростанції поступаються місцем сонячним і вітровим станціям з новими супутніми технологіями, які раніше не використовувалися в енергосистемах.
Сучасні інструменти сценарного планування на базі математичних моделей дозволяють знайти оптимальний шлях розвитку енергосистеми.

Чи можливо, що зеленої енергетики буде занадто багато, і чи варто здійснювати перехід від традиційної енергетики до зеленої протягом тридцяти років?

Якщо не буде чіткого плану розвитку енергосистеми, а інвестори будуть будувати станції на свій розсуд, можуть виникнути дисбаланси, як це зараз спостерігається на півдні України, де інфраструктура вже не витримує такої кількості ВДЕ. Тому нехай бізнес самостійно вирішує, куди інвестувати, але держава повинна координувати розвиток на основі плану. Спочатку має бути визначено чітке бачення.
З цієї точки зору, добре, що Мінекоенерго зараз розробляє «Концепцію зеленого енергетичного переходу». Це, можливо, перша спроба в Україні створити цілісну картину майбутнього.
Wärtsilä також провела моделювання енергосистеми України до 2050 року, незалежно від міністерських планів. Тридцятирічний горизонт планування є звичним у енергетиці.
З оголошенням результатів нашого дослідження, ми закликаємо скористатися ними або принаймні звернути увагу на інструменти, що дозволяють конкретизувати концепцію енергетичного переходу. Це допоможе створити план дій з урахуванням конкретних обсягів енергії, що виробляються різними видами генерації, необхідними інвестиціями та економічним ефектом.
Наша модель визначає найбільш вигідне рішення для задоволення потреби в електроенергії на протязі тридцяти років. Це дозволяє сформувати оптимальний і ефективний портфель потужностей генерації. Інвестори найбільш ймовірно будуть інвестувати в рішення, які пропонує ця модель, а державна влада, знаючи це, повинна координувати свою діяльність та забезпечити розвиток необхідної інфраструктури.

Які результати моделювання ОЕС України, та чого нам очікувати через 30 років? Що вас здивувало в українських даних? 

Ми розглянули два сценарії: створення найдешевшої енергосистеми та примусового переходу до безвуглецевої системи.
Перший сценарій названо оптимальним. У ньому математична модель визначала склад обладнання для кожних двох годин від сьогодні до 2050 року, щоб отримати найнижчу собівартість електроенергії. Другий безвуглецевий сценарій оптимізував витрати за подібним принципом, але з додатковою умовою досягнення нульових викидів CO2 до 2050 року.
У програму було закладено економічні та технічні показники різних технологій генерації, включаючи наявні та перспективні технології. Також враховані вимоги до надійності енергозабезпечення та інша інформація.
І на цьому моменті, хочу підкреслити, вплив людини закінчується. Далі математичний алгоритм самостійно формує сценарії на основі заданих умов.
В обох сценаріях замість старих вугільних та атомних потужностей, які поступово виводяться з експлуатації, оптимізатор пропонує вітрові та сонячні станції разом з маневровою генерацією та системами накопичення енергії. І цікаво, що в жодному сценарії не передбачається будівництво традиційної базової генерації. Це вказує на те, що зростання ВДЕ є більш економічно вигідним для споживачів, ніж будівництво нових теплових або атомних станцій.
Основний висновок дослідження полягає в тому, що оптимальна енергосистема до 2050 року буде генерувати 83% енергії з відновлювальних джерел. Іншими словами, якщо в Україні створити найдешевшу енергосистему, вона фактично буде безвуглецевою.

Ви згадуєте про економічні переваги ВДЕ, проте зелений тариф є дотаційним. Яким є критичний вплив цього виклику на нас?

В Україні дійсно був період, коли інвесторам встановлювали високий зелений тариф, і наразі існує певна кількість потужностей, які потрібно фінансувати до 2030 року. Ці суми відомі, ми їх включили до моделювання як даність.
Також з цього року тарифи для нових потужностей ВДЕ формуватимуться через аукціони з нижчими цінами. У моделях ми врахували ціни з таких аукціонів з країн, де умови аналогічні. Я не спостерігаю значних довгострокових негативних наслідків для економіки. Врешті-решт, коли стають недоступними старі вугільні ТЕС, потрібно їх чимось заміщувати, і в будь-якому випадку це спричинить капітальні витрати. Питання лише в тому, що буде дешевше будувати. Оптимізатор вказує на необхідність розвитку ВДЕ. В першу чергу, тому що не виникає витрат на паливо.
Щодо впливу зелених тарифів на поточну економіку, можу зазначити, що системні витрати, я б навіть сказав, втрати через неефективну вугільну генерацію, значно вищі.

Закриття вугільних ТЕС і шахт – це великий ризик для суспільства. У нас працює 15 тисяч гірників, і люди можуть залишитися без роботи. Чи можемо ми вжити заходів, як це зробила Тетчер, закриваючи всі шахти?

Це політичне питання, яке належить до державного управління. Загальноприйнята методологія полягає в тому, що потрібно визначити мету й отримати суспільну згоду. Якщо вся країна прагне стати вуглецево-нейтральною до 2050 року, необхідно знайти шлях до цієї мети з сьогоднішнього дня.
Тому важливий суспільний діалог та усвідомлення необхідності застосування певних рішень у цьому процесі, який ще необхідно визначити.

Але насправді ви вже представили його…

Варто зазначити, що це різні речі. Уряд оголосив про загальну концепцію переходу. Наша робота полягала в більш детальному аналізі конкретної частини цього процесу, показуючи, що відбуватиметься в енергосистемі. Існує безліч питань, які потребують вирішення поза межами нашого моделювання, зокрема, аспекти, пов’язані з вугільною галуззю.
Модель демонструє, що вугільні ТЕС вимушені будуть закриватися незалежно від того, чи існує план енергетичного переходу, чи ні, оскільки стабільно працювати вони не зможуть. Вони стають неконкурентоздатними, адже витискати з ринку зростаючі ВДЕ їм все важче. Таке відбувається вже зараз у більшості розвинених країн, де здобуток ВДЕ має серйозну долю.

В моделюванні ви розглянули два можливих сценарії розвитку енергосистеми – оптимальний і безвуглецевий. У чинних українських реаліях на який з них варто робити ставку?

На початкових етапах обидва сценарії не відрізняються один від одного. Відмінності стають помітними лише наприкінці тридцятих років. Це той випадок, коли, плануючи оптимальну систему, ви фактично отримуєте майже безвуглецеву систему. За оптимальним сценарієм до 2050 року енергосистема буде на 83% безвуглецевою. Залишиться лише 17% до повної реалізації.

Ці 17% пов’язані з атомною енергетикою, я так розумію?

Атомної енергетики на той момент не буде. Після виведення з експлуатації старих блоків модель не запропонує будувати нові. Натомість будуть обрані більш дешеві альтернативи.
Ці 17% в оптимальному сценарії буде покрито маневровою газовою генерацією. У безвуглецевому сценарії ці станції перейдуть на біогаз або синтетичний газ, створений за технологією Power-to-Gas (P2G) за рахунок надлишкової енергії від сонця і вітру. Коли технології P2G стануть доступними на ринку, маневрові станції на природному газі поступово перейдуть на нове паливо. Це і буде останній компонент безвуглецевої системи. Різниця у загальних витратах енергосистеми між цими двома сценаріями протягом тридцяти років буде незначною – лише кілька відсотків. Тому обидва сценарії цілком здійсненні в Україні.

Яке ваше бачення щодо накопичувачів?

Існують два основні типи використання систем накопичення енергії. Перший, про який зазвичай найбільше міркують, – це зберігання електричної енергії, виробленої з вітру чи сонця, для використання у ті періоди, коли вона необхідна. Проте на даний момент існуючі технології ще занадто дорогі, щоб бути економічно вигідними без субсидій. Однак в умовах високого попиту рано чи пізно акумуляторні технології становитимуть більш доступним вибором.
Додатково, вже згадана технологія P2G сприятиме накопиченню енергії у вигляді пального, яке можна зберігати, наприклад, у підземних газосховищах, існуючих в Україні.
На початковому етапі енергетичного переходу потреба в акумуляції надлишкової енергії ще не є критичною.
А от для іншої сфери застосування акумуляторних батарей існує нагальна потреба. Це стосується регулювання частоти в електромережі. Наразі Україна, на жаль, не має резервних потужностей для первинного регулювання, і це функцію виконує Російська Федерація. У 2022 році заплановано проведення тестів у відокремленому режимі для підключення української енергосистеми до європейської. Це означає, що Україні потрібно відірватися від Росії, але поки ще з'єднатися з Європою. На той момент енергосистема має бути самодостатньою, і необхідні власні ресурси для первинного регулювання. Акумуляторні системи короткочасної дії сьогодні є найкращим способом покриття таких потреб.

Який, на вашу думку, приклад буде найефективнішим для України?

Оскільки Україна підписала угоду про асоціацію та має намір більше кооперуватися з Європою відповідно до європейських стандартів, очевидно, що цілі, які є бажаними для Європи, також варто запроваджувати в Україні. Та далі потрібно розвивати свій план, спираючись на цю ж саму мету. Я неодноразово наголошував у різних аудиторіях на тому, чого зараз не вистачає українській енергетиці – це центру розробки енергетичних стратегій. І тут є досвід, який можна запозичити з інших країн.

Чи може Міністерство енергетики стати таким центром?

Може і повинно бути. Але на сьогодні Мінекоенерго не має ні ресурсів, ні відповідної структури, хоча згідно з законодавством міністерство відповідає за встановлення та впровадження політики у сфері енергетики. Є позитивний досвід інших країн, де Міністерство енергетики має в своєму складі підрозділ стратегічного планування або окреме агентство, яке підпорядковується Міністерству. Це агентство забезпечується відповідними кадрами та інструментами, зокрема, для моделювання.
На прикладі доведу, чому це важливо. Згідно з «Законом про ринок електроенергії», «Укренерго» має щороку готувати звіт з оцінки відповідності та достатності генеруючих потужностей, тобто визначати, які потужності будуть потрібні протягом десяти років. Реально, коли «Укренерго» починає оцінювати сценарії для енергосистеми, виявляється, що їм потрібна стратегія, на основі якої можна будувати такі сценарії.
Розробка енергетичної стратегії – це функція Міністерства енергетики. Тому оприлюднення Концепції енергетичного переходу є дуже актуальним, і сподіваюся, наступним невідкладним кроком стане її конкретизація.

Лариса Оксенчук, спеціально для Української енергетики

Теги:Поділитись