Ольга Белькова

Яке майбутнє "Укргазвидобування"?

24 квітня 2017

Існує декілька можливих відповідей, але вони всі залежать від наявності політичної волі.

Існує декілька можливих відповідей, але вони всі залежать від наявності політичної волі.

Як і у більшості реформ в Україні, тут немає нічого нового, але важливо усвідомлювати технічні складнощі та фінансові можливості, що стосуються сценаріїв навколо найбільшої державної газовидобувної компанії.

Оптимістичний варіант полягає в тому, що політична воля буде спрямована на перетворення компанії на ефективну, технологічну та конкурентоспроможну структуру, незалежну від політичного тиску. Тільки досягнувши високих показників у видобутку та прибутках, цей сценарій передбачає поступове й, зазвичай, лише часткове залучення стратегічного інвестора (приватизація, часткова продаж акцій чи залучення капіталу через публічне розміщення на внутрішніх та зовнішніх ринках).

Варіант "як завжди" передбачає, що під гаслами "все найкраще народу" кілька груп розділять сфери впливу, а компанія залишиться подібною до бразильської Петробрас. Деякі групи користуватимуться замовленнями компанії для отримання значних доходів, інші призначатимуть близьких людей на роботу, а найбільш активні можуть отримати доступ до родовищ, на які сьогодні видані спеціальні дозволи компанії. І все це, нібито в інтересах держави та народу.

Саме згідно з цим варіантом триває протистояння і тиск на державні нафто-газові компанії в усіх країнах, що мають природні ресурси. Це не є виключно українським явищем, а радше загальновідоме історичне прагнення політичних груп ділити природні багатства та фінансові ресурси державних компаній. Лише деяким країнам вдається досягти суттєвих поліпшень у стані державних видобувних компаній, такими як Норвегія зі Статойлом, або Колумбія з Екопетролом. Саудівська Aramco вже усвідомила необхідність модернізації управління компанією, від якої залежить 92% надходжень державного бюджету, й готується до публічного розміщення в 2017 році. Паралельно, у Бразилії безліч політиків, в тому числі колишня президентка Русеф, заплатили високу ціну за своє прагнення впливати на діяльність Петробрас "на користь народу", а компанія залишилася проблемною.

Я все ще сподіваюсь на оптимістичний сценарій щодо УГВ і тому підтримую дії, які можуть привести до його реалізації.

Найперше, важливо створити для УГВ ринкові умови для чесної конкуренції з приватними компаніями.

Продукція, що видобувається компанією, повинна реалізовуватись за ринковими цінами. Питання соціальної справедливості для споживачів повинні вирішуватись через підвищення доходів населення та механізми соціального захисту: субсидії та програми енергоефективності, а не шляхом дискримінації, коли одна й та ж продукція пропонується за нижчими цінами в УГВ у порівнянні, наприклад, з Газпромом. Особливо, враховуючи, що саме українська компанія сплачує податки до українського бюджету та створює мультиплікаційний ефект в економіці.

Разом з рівними умовами для фінансування та розвитку, повинні бути й однакові можливості у доступі до природних ресурсів, тобто жодна з компаній не повинна отримувати преференцій у видачі спеціальних дозволів на видобуток. Раніше такі винятки пояснювались тим, що народ України мав би отримувати вигоду від того, щоб УГВ отримувала більше дозволів, адже газ, мовляв, піде народу за зниженими цінами. Проте, як свідчить практика більшості угод, виникає ситуація, коли народу залишаються лише неоплачені ренти, а державній компанії – первісні витрати на розвідку, в той час як приватні оператори отримують надприбутки та газ, який формально продається за зниженими цінами пов'язаним компаніям.

Народ України повинен бути зацікавлений у тому, щоб надра експлуатувалися найбільш прогресивними компаніями, здатними завдяки новітнім технологіям та чесній конкуренції видобувати найбільші обсяги газу та сплачувати максимальні податки. Створення спеціальних умов для тих, хто наближений до керівництва державних компаній, не відповідає інтересам народу України. Цього року УГВ сплатить близько 26-27 млрд гривень у вигляді прямих податків від видобутку газу. Частина цих коштів піде на субсидії тим, хто цього потребує, а решта – на інші бюджетні потреби.

Також, несприятливі умови руйнують потенціал видобутку в Україні для УГВ і приватних компаній, адже з часом може не залишитись ані газу, ані податків від цих компаній. Саме тому я виступаю за ініціативи, що створюють рівні передумови для інвестицій у видобуток (децентралізація рент для місцевих громад, спрощення оформлення земельних дозволів на етапі пошукових робіт, унормування фіскального режиму для всіх компаній та повна прозорість усіх платежів).

По-друге, треба забезпечити фінансову і політичну незалежність для керівництва державної компанії, щоб мати можливість інвестувати у розвиток видобутку газу.

Зростання видобутку газу у світі можливе лише через застосування сучасних технологій до існуючих свердловин та в ході пошуку нових покладів через буріння. УГВ має свій план, який жоден з політиків не може професійно оцінити. Але деякі швидко виявили, що цей план не відповідає їх особистим інтересам. Тому починаються критики щодо доцільності інтенсифікації, подальших пошукових робіт та закупівлі нового обладнання. Якщо б УГВ купувала техніку у "дружніх" компаній, це б абсолютно змінило ситуацію...

УГВ, як державна компанія, зобов'язана купувати необхідні ресурси через відкриті процедури, де видно, хто та що пропонує та за яку ціну. Рішення про те, що саме закуповувати, повинні ухвалювати керівництво компанії та наглядова рада, а не політичні фракції чи їх представники.

Я завжди підкреслювала необхідність створення окремої технологічно-стратегічної наглядової ради для УГВ. Бізнес видобутку є динамічним і високотехнологічним, тому мені, як споживачу і політику, було б комфортніше знати, що сьогоднішньому керівництву допомагають приймати стратегічні рішення незацікавлені експерти, які вже досягли успіхів у підвищенні видобутку. Це не дає 100% гарантії успіху, але суттєво підвищує наші шанси. Наразі існує наглядова рада НАК Нафтогаз України з досвідченими міжнародними експертами, і я сподіваюсь на їх активну допомогу для УГВ. У разі недостатності цієї експертизи, потрібно її розширити або створити окремий професійний орган, відповідальний за розробку дорожньої карти впровадження сучасних технологій для оптимізації видобутку. Адже газ не може видобуватися за будь-яку ціну; рішення повинні прийматись з урахуванням економічної доцільності для комерційного підприємства, яке повинно приносити прибуток своєму акціонеру – державі.

Уряд, як представник народу, має право й обов'язок слідкувати за реалістичністю та обґрунтованістю планів державної компанії. Але чи має уряд сьогодні технологічний експертний ресурс у видобутку газу? Сумніваюся, тому представники уряду не повинні радити керівництву компанії чи передавати родовища в спільну діяльність або угоди про розподіл продукції, чи включати певні компанії в список гарантованих переможців тендерів. Адже це швидко призведе до стану "як завжди".

По-третє, важливо активізувати впровадження новітніх технологій видобутку.

У всьому світі видобувна галузь переживає нелегкі часи, і не всім компаніям вдасться пережити цю кризу. На жаль, епоха 70-80-х років, коли Україна була основним постачальником газу в СРСР завдяки простим геологічним умовам, минула і не повернеться без технологічного прориву.

Успіх США в нетрадиційному видобутку газу зумовлений новими технологіями. Враховуючи високу вартість технологій та обладнання, ми довго відшкодовуватимемо втрати останніх десятиліть тільки за рахунок внутрішніх ресурсів. Частину технологій УГВ може освоїти самостійно, зокрема на діючих родовищах. Проте я б не виключала можливості залучення міжнародних видобувних і сервісних компаній на допомогу. Форма такої співпраці має бути визначена УГВ у співпраці з уповноваженими органами, з доступом для всіх зацікавлених партнерів. Я хотіла б бачити 2-3 нових угоди про розподіл продукції з міжнародно визнаними компаніями, які допомогли б УГВ працювати на нових об'єктах. Партнерство з міжнародними компаніями стало б не лише способом передачі ризиків, а й технологічним модернізацією всієї УГВ. Люди, які отримають досвід у цих проектах, напевно перенесуть його й на інші.",

Партнерів для УГВ варто шукати там, де є реальний успіх у видобутку газу. Сьогодні це США, Канада, Норвегія, Великобританія та інші країни, які довели не тільки на папері, але й на практиці, що володіють навичками ведення цього бізнесу за межами своїх країн. При цьому не варто себе обманювати: нині нікого не приваблюють складні умови ведення бізнесу, податкове навантаження та загалом ситуація в Україні.

Партнерів точно не варто шукати серед невідомих компаній із сумнівним минулим та невідомими бенефіціарами.

Якщо УГВ вирішить знайти нових партнерів, то умови їх участі в спільних проектах мають бути прозорими для експертного середовища. Немає жодної комерційної таємниці; світовий досвід підтверджує, що публікація істотних умов угод про розподіл продукції й сервісних угод з державними компаніями є запорукою успіху таких угод. Саме цей підхід до відкритості ми пропонуємо в законопроекті, який укріплює позиції Ініціативи Прозорості Видобувних Галузей (EITI).

Моя мрія для УГВ – це ефективна, високотехнологічна і конкурентоспроможна компанія, яка застосовує сучасні технології, створює робочі місця та забезпечує країну значно більшою кількістю газу. Незалежно від того, чи залишиться вона державною, як зараз, з частковим залученням приватного капіталу, як у Норвегії, чи стане повністю приватною, як всі компанії в США чи Великобританії, УГВ повинна бути насамперед ефективною для бюджету України та за показниками видобутку газу.

Автор: Ольга БельковаТеги:Поділитись