Ольга Белькова

Причини, чому Україні не вдається стати експортером газу

17 червня 2018

Протягом 2017-2018 років ми ухвалили пакет законів, що значно спростив умови діяльності для підприємств, що займаються видобутком газу на нашому ринку.

Зокрема, ми змінили фіскальні умови, зокрема ставку ренти для нових газових свердловин, що стимулює компанії налаштовувати нові буріння і створювати бізнес-моделі, які дозволяють використовувати більш ефективні, але витратні технології видобутку (похиле буріння, багатоетапна інтенсифікація тощо).

Ставки ренти 12% і 6% (залежно від глибини залягання покладів - зверху та знизу 5000 м відповідно), зафіксовані на 5 років, заохочують більше компаній вивчати нові можливості видобутку в Україні.

Ми також спростили процедури оформлення землевідведення та внесли важливі зміни до системи дозволів.

Це гостре питання для тих, хто вже має спеціальний дозвіл на видобуток, адже реалізація таких дозволів затримувалася через тривалий пошук згоди з власниками землі або ж проблеми державних установ з наданням необхідних погоджень та дозволів вчасно.

Крім того, існувала проблема у взаємодії з місцевими органами влади.

Обласні ради мають відповідно до закону право чи обов’язок затверджувати умови діяльності надрокористувачів при виділені нових площ на державні аукціони або їх надання поза аукціонним порядком.

Не маючи прямого інтересу в збільшенні обсягу видобутку, регіони часто відмовляли у таких погодженнях.

Було знайдено компроміс у співпраці з місцевими громадами - тепер вони отримують 5% від ренти у свої бюджети.

Відрахування відбувається за такою схемою: 2% до обласного бюджету, 2% - до районного бюджету, а також 1% - до бюджету сільської ради (у випадку створення ОТГ їх бюджети отримують 3% ренти).

Зміни в розподілі ренти та направленні частини платежів до місцевих громад вже призвели до покращення відносин із владою та населенням в регіонах.

Їхні бюджети отримують додаткові кошти, які оскільки поступають у загальний фонд, проте створюють можливості для покращення інфраструктури міст.

Таким чином, у 2018 році тільки за перший квартал найбільша державна компанія внесла 120 млн грн у бюджети Полтавської області.

Нажаль, ці відрахування не враховують потенційні збільшення платежів від нової діяльності, яку планувала компанія, оскільки нові роботи не були узгоджені саме в цій області.

Це свого роду пакет екстреного реагування, який забезпечує первинний інтерес потенційних інвесторів і поступово починає реалізовуватися. Особливо для тих інвесторів, які вже працюють на ринку або володіють невикористаними ліцензіями.

Але для того, щоб наростити додаткові 10-15 млрд куб. м газу, яких сьогодні не вистачає для повного відмови від імпорту, цього недостатньо.

Найближчим часом ми завершуємо роботу в парламенті над абсолютно новим підходом до прозорості у видобувній галузі.

Ця зміна спрямована, насамперед, на те, щоб продемонструвати суспільству важливість та роль галузі для економіки та унеможливити створення будь-яких "особливих" умов для компаній, які займаються видобутком газу чи нафти в Україні.

Це також значно вплине на інтерес потенційних інвесторів, особливо міжнародних і публічних.

Далі вже відповідальність лягає на уряд та інші виконавчі органи влади.

Нашим стратегічним завданням є залучення більшої кількості компаній, які володіють сучасними технологіями, включаючи ті, що недостатньо розвинені в Україні (видобуток на шельфі, застосування новітніх методів інтенсифікації та 3D сейсміки).

Для роботи цим компаніям, окрім гарних законодавчих умов, потрібні нові спеціальні дозволи та ділянки, на яких вони можуть працювати в рамках угод про розподіл продукції.

Вони вже сьогодні зацікавлені в цьому, але поки що не мають можливості працювати! Немає геологічних даних, які б дозволили компаніям адекватно оцінити підходи до буріння та фінансові ризики. Немає і "вільних" спеціальних дозволів.

Успіх нашого плану суттєвого збільшення видобутку газу залежить від того, коли Держгеонадра (в співпраці з Мінекології та Кабміном) зможуть нарешті організувати аукціони та запропонувати нові спеціальні дозволи всім зацікавленим сторонам.

Якщо аукціони відбудуться наприкінці 2018 року, отримати новий газ можна буде, об’єктивно кажучи, лише у 2020 році. Але якщо їх не організувати, важко сподіватися на значний приріст лише на основі існуючих родовищ.

Держгеонадра, як орган, що видає спеціальні дозволи, потребує суттєвої реформи, оскільки його структура не відповідає сучасним світовим практикам управління природними ресурсами.

Цей регулятор є неприродно залежним від інших органів влади, не має належної ресурсної бази і займається багатьма питаннями, які не притаманні подібним органам в інших країнах.

В Україні він є чимось середнім між науковою установою, державною компанією та регулятором.

Такі країни, як Мексика, усвідомлюючи важливість правильних підходів у цій справі, були змушені кардинально змінити свою систему дозволів. Мексиці допомогла Канада, ділячи свій досвід регулятора Альберти.

Там вже у 2016-2018 роках успішно проведено кілька раундів аукціонів, на яких було підписано угоди на 60 млрд доларів потенційних інвестицій.

Нові компанії швидко здійснили кілька великих відкриттів, що додатково збуджує інтерес інвесторів до галузі.

Подібна допомога для реформи Держгеонадра пропонується і Україні. Я вважаю, що це могло б бути найбільш корисним видом підтримки з боку дружньої Канади. Але для того, щоб зусилля з усіх боків не були марними, важливо, щоб Кабінет міністрів мав належний інтерес у цьому.

Тож ми маємо можливість. Запаси природних ресурсів та основні законодавчі умови є. Треба просто зосередитися на наданні зацікавленим компаніям ділянок для роботи і поступово реформувати Держгеонадра, щоб перетворити його на професійного та динамічного регулятора державних інтересів у сфері управління вуглеводневими ресурсами.

Саме від цих двох пріоритетів залежить успіх нашого плану стати повністю незалежними від імпорту природного газу в Україні.

Автор: Ольга БельковаПоділитись