Ринок газу: проблеми та перспективи

04 лютого 2018"БізнесЦензор"

Вільні ринки набувають особливої важливості у сучасному світі. Вони стимулюють інвестиції, створюють конкуренцію та допомагають уникнути корупції завдяки прозорим та зрозумілим правилам, вважає нардеп від фракції "Самопоміч" Вікторія Войціцька.

Один з давніх мудреців стверджував, що щастя може виникати навіть від ілюзії, проте справжнє задоволення приходить лише з реального життя.

В Україні часто звітують Заходу про проведені реформи, однак під цим поняттям зазвичай мають на увазі не конкретні заходи, а нове законодавство, яке може призвести до змін у майбутньому.

Здебільшого, якщо заявлені зміни торкаються інтересів впливових осіб, їх реалізація зазвичай залишається на папері.

Україна офіційно визнала необхідність створення умов для розвитку вільних ринків у сфері енергетики. У 2015 році парламент ухвалив закон, що регулює ринок природного газу.

Проте ситуація виявилася незадовільною. Ринок газу насправді не функціонує, і це вже знали всі. Існує три основні причини цього.

По-перше, затверджена урядом цінова формула на газ не є справжньою ринковою. По-друге, державні газодобувні компанії зазнають дискримінації у відносинах з приватними газорозподільними компаніями, що контролюються олігархами.

По-третє, залишаються монопольними позиції на ринку побутових споживачів, оскільки через складні та заплутані процедури фактично неможливо змінити постачальника. Розглянемо кожну причину детальніше.

Тариф на ілюзію

Найбільш очевидною проблемою чинного газового ринку є те, що встановлена на ньому ціна, яку називають "ринковою", насправді далеко від дійсності.

У 2017 році була прийнята постанова Кабміну, що формує ринкову ціну на газ в Україні, яка складається з вартості газу на західноєвропейських хабах та витрат на його транспортування до України, включаючи витрати на входження до української газотранспортної системи.

Однак головна проблема в тому, що близько чотирьох п’ятих споживаного в Україні газу є внутрішнього видобутку, тоді як решта (приблизно 20%) – імпортовані.

Проте у вартість газу включають витрати на транспортування для усього обсягу, навіть якщо насправді ці витрати не мали місця. Отже, що ми отримуємо в результаті?

Різниця, що виникає внаслідок витрат на неіснуюче транспортування внутрішнього газу, фактично лягає на плечі споживачів.

Прихильники цієї формули можуть казати, що потрібно накопичити ресурси для модернізації газотранспортної інфраструктури.

Але чи дійсно в ситуації, коли більше половини населення живе на субсидії, саме цей спосіб фінансувати інвестиції в інфраструктуру є найкращим?

Чи не доцільніше було б залучати інвестиції, прискорюючи процес вибору міжнародного партнера для оператора української газотранспортної системи, який через цілу низку причин без об’єктивних причин затягувався?

Скасування доплати за фіктивне транспортування українського газу дозволило б переглянути ціну на газ для населення на користь зменшення. Це цілком реально.

Тому внутрішня ціна для населення повинна формуватися з двох компонентів:

1. 1) ціна хабу без витрат транспортування для газу внутрішнього видобутку;
2. 2) ціна хабу з витратами на транспортування для імпортованого газу.

Необхідно розуміти, що ринкова ціна не завжди означає, що пересічні споживачі повинні платити більше. Уряд має взяти на себе відповідальність і аргументовано переконати спеціалістів Міжнародного валютного фонду у своїй позиції.

МВФ підтримує ціну, яка максимально відображає ринкові реалії, і під час серйозної професійної дискусії його представники не мали б заперечувати проти зменшення ціни на газ, якщо для цього є об’єктивні підстави.

Спеціальні обов'язки

Іншим фактором, що заважає повноцінному функціонуванню газового ринку, є постанова про впровадження так званого "покладення спеціальних обов’язків" (ПСО) на постачальників природного газу.

Ця постанова має на меті створити тимчасовий перехідний режим, що нібито забезпечить стабільність газопостачання в домівки українців до повного впровадження ринкових механізмів у газовому секторі.

Однак це виглядає як формальна причина, адже насправді вона фактично гарантує прибуток приватних газорозподільних компаній за рахунок державних.

Що саме міститься в цій постанові?

Відповідно до неї, НАК "Нафтогаз" зобов’язаний щомісячно протягом спеціального періоду законтрактувати природний газ для газзбутів у запитуваних обсягах. Цей період триватиме з 1 квітня 2018 року по 1 квітня 2021 року.

Найсерйознішим недоліком цього документу є те, що структура НАКу фактично не має можливості відмовити у задоволенні заявок на нові поставки природного газу, навіть якщо попередні поставки не були оплачені.

Таким чином, всі фінансові ризики покладаються на державні компанії, а приватні компанії отримують гарантовані прибутки.

Ця проблема вже істотно зростає: лише за минулий рік борги газзбутів перед "Нафтогазом" зросли на 106%, до 20 млрд гривень.

Нагадую, три чверті облгазів та газзбутів контролює олігарх Дмитро Фірташ, і очевидно, що тут без політичного впливу цього бізнесмена не обійшлося.

Крім того, у віце-прем’єр-міністра Володимира Кістіона працюють радники з корпоративного сектора Фірташа – це ще одне підтвердження.

Щодо цієї постанови віце-прем’єр уже отримав листа від Янеза Копача, голови Секретаріату Енергетичного Співтовариства.

Європейський чиновник, відповідальний за моніторинг виконання Україною своїх зобов’язань у енергетичній сфері, чітко висловив свою позицію стосовно несумісності цієї постанови з нормами європейського законодавства.

Так, постанова не містить жодних механізмів контролю за тим, чи дійсно газ, поставлений облгазам, дістався до споживачів і чи не використовувався він для інших цілей.

Причина цьому – продаж газу, призначеного для населення, на чорному ринку залишається популярною схемою серед вітчизняних олігархів.

Крім того, при підготовці рішення уряд не подбав про те, щоб у постанові була прописана можливість дострокового скасування режиму ПСО.

Це свідчить про те, що, на жаль, найвірогіднішою метою запровадження цього "перехідного стану" є просто виграти час, щоб олігархічні структури ще три роки продовжували отримувати гарантовані надприбутки від держави.

Разом до змін

Одна з основних задумок європейського законодавства в енергетичному секторі – право споживачів газу чи електроенергії обирати своїх постачальників, як це роблять споживачі, вибираючи, наприклад, постачальників води для своїх офісів.

Це закладено для покращення конкуренції на ринку, що в свою чергу має призвести до підвищення якості послуг. У ЄС споживачі справді мають право вибирати постачальника.

В Україні це питання набагато складніше через політично захищену монополію олігарха Дмитра Фірташа, який контролює більшість облгазів, формуючи позицію на ринку побутових споживачів газу.

Хоча новий закон про ринок газу формально гарантує право споживачів змінювати постачальників, підзаконна база створена так, що це практично застосувати неможливо.

Відповідно до чинних правил, замовниками розподільних послуг можуть бути виключно споживачі.

Це унеможливлює участь приватних постачальних компаній у якості посередників, оскільки в такому випадку в компаній не буде альтернативи на заміну.

Крім того, складні юридичні нюанси між різними учасниками ринку значно ускладнюють можливість захисту прав та інтересів посередників у судах.

Таким чином, це робить їхні послуги набагато менш конкурентоспроможними. Правила також створюють умови, за яких будь-який намір споживача змінити постачальника нівелюється.

По-перше, споживач може змінити постачальника, лише якщо не має боргів, але розрахунок із старим постачальником має відбутись вже після зміни, що унеможливить саму зміну. І так виникає замкнене коло.

Крім того, новий постачальник може протягом десяти днів після формальної зміни взагалі не надати послугу доставки газу.

Це пов'язано з тим, що новий постачальник не має юридичних прав, а старий перестає бути зобов’язаним надати послуги.

Ці штучно створені затримки можуть використовуватися для того, щоб споживачі, які вирішили перейти до інших постачальників, кілька разів задумались, чи бажають вони потерпіти незручності через затримки.

Таким чином, уряд, замість створення реальних передумов для вільного ринку, фактично сприяє збереженню існуючої олігархічної монополії.

Якщо ми дійсно прагнемо конкуренції серед побутових споживачів, логічніше буде дати "Нафтогазу" можливість конкурувати з газзбутами за ринок споживачів.

Зокрема, це стосується становлення тарифу. Це призвело б до зниження витрат для споживачів й стало б найшвидшим шляхом для започаткування конкуренції в цій сфері.

Не знижувати стандарти

Недостатня реформа газового ринку є непоганим показником стану справ в Україні останнім часом. Коли всі морально готові до змін, вони відбуваються занадто повільно.

Коли молоді, сповнені натхненням люди намагаються протистояти рутині та застарілій політиці бездушних менеджерів. Коли щодня кожен з нас замислюється, що переважає: зрада чи перемога.

Тому коли ми чуємо оптимістичні заяви урядовців на міжнародних форумах, важливо пам’ятати, наскільки реальність може відрізнятися від тих голослівних заяв.

Не варто обманювати себе показною зовнішністю. Дійсно, Україна за останні кілька років багато зробила для перетворення на нормальну державу, здатну забезпечити достойне майбутнє своїм громадянам.

Проте це не означає, що поступ у реформуванні може залишатися на колишньому рівні лише через те, що раніше було гірше.

Єдиний шлях до справжнього прогресу – це постійно підвищувати вимоги до себе та своїх дій. І це стосується не лише кожного українця, але й усіх політиків.

Автор: Вікторія ВойціцькаТеги:Поділитись