Роман Опімах

Що потребує газовидобуток для суттєвого розвитку?

13 липня 2017

Уряд визначив основну мету: до 2020 року забезпечити енергетичну незалежність країни та зменшити залежність від імпорту природного газу.

2017 рік став початковою точкою.

З цього моменту державне підприємство "Укргазвидобування" та приватні компанії мають щороку підвищувати видобуток на 18% до загального показника в 28 мільярдів кубометрів.

Галузь підтримує ініціативу, оскільки Україна має всі можливості для досягнення цієї мети та початку експорту власного газу в майбутньому.

Протягом останнього року реалізовано ряд реформ у галузі, розроблено законодавчі механізми її розвитку, вдосконалено основні правила розробки нафтових і газових родовищ.

Однак процеси розвиваються повільно. Парламент досі не розглянув важливі дерегуляційні та податкові законопроекти — №3096-д та №5459. Прийняте рішення щодо децентралізації частини рентних платежів не вирішило проблему затримки видачі спеціальних дозволів на розробку надр місцевими органами влади.

Є загроза, що цільові показники видобутку, які встановлені концепцією розвитку газовидобутку до 2020 року, можуть не бути досягнуті через недостатнє фінансування галузі.

Аналіз видобутку газу за перше півріччя 2017 року демонструє недостатню динаміку зростання (~3%). Темпи виробництва приватних компаній знижуються третій рік поспіль. У порівнянні з 2016 роком, показники сповільнилися майже вдвічі. Показники "Укргазвидобування" зросли на 2,3%, але цього не вистачає.

Плани по бурінню нових свердловин, які є основою для зростання, не реалізуються. Обсяги робіт мають щонайменше подвоїтися протягом наступних трьох років. Галузь потребує більшого обсягу приватних інвестицій.

Основними перешкодами, що ускладнюють реформи та залучення значних приватних інвестицій, є відсутність податкових стимулів (висока рента), неявність нових ділянок на відкритих аукціонах та складна процедура землевідведення.

Умови ведення бізнесу залишаються непривабливими для іноземних інвесторів. Вони не знають, з чого почати видобувну діяльність в Україні, і уникають ризиків, пов'язаних з реалізацією енергетичних проектів.

Основний принцип змін — дерегуляція

Нещодавно були представлені рекомендації щодо широкої дерегуляції дозволів для нафтогазовидобувної індустрії.

За підтримки експертів, чиновників, депутатів та спільної роботи команди Асоціації газовидобувних компаній з канадськими спеціалістами розроблено дорожню карту першочергових змін у законодавстві. Це важливо, адже чинна система дозволів має три основні недоліки.

По-перше, вона є приписною — кожен етап вимагає затвердження, дозволу чи ухвали (44 документи). По-друге, вона дисбалансована — немає єдиного центру ухвалення рішень (16 установ). По-третє, процедура є тривалою та затяжною — понад 3,5 роки потрібно для отримання дозволу на промислову розробку родовища, ще понад рік слід витратити на отримання дозволів для початку буріння кожної свердловини.

В результаті відсутнє прозоре та конкурентне середовище. Це призводить до повільного розвитку галузі та нестачі іноземних інвесторів, які не розуміють "місцеві реалії" і не бажають ризикувати своєю репутацією.

Запропоновані реформи спрямовані на скорочення часу для отримання дозволів на розробку нафтогазових родовищ з поточних 3,5 років до приблизно двох місяців.

Це суттєво посилить позиції України в конкурентній боротьбі за міжнародні капітали та сприятиме прискоренню темпів видобутку власних енергоносіїв.

Скорочення кількості документів для галузі має охопити 82% всіх документів. З’являться проекти, що знижують дублювання та усувають застарілі вимоги. Їх скасування не зашкодить безпеці праці, природі та бюджету.

Більшість з цих документів — не що інше, як формальність та "турбота" з боку численних державних установ. Одним з таких непотрібних органів є Центральна комісія з питань розробки нафтогазових родовищ (ЦКР) Міненерговугілля.

ЦКР — бюрократична формальність

Згідно з законодавством, лише на підставі позитивного рішення ЦКР — дорадчого колегіального органу, що розглядає експертизу проекту, міністр енергетики може затвердити проект розробки родовища або зміни до цього проекту.

Представники бізнесу вважають, що ЦКР — це штучна бюрократична перешкода з високим ризиком корупції. Її існування суперечить сучасним світовим практикам, оскільки стримує розвиток видобувної індустрії і лякає інвесторів.

По-перше, аналогів ЦКР немає при розгляді проектів розробки інших мінеральних ресурсів, зокрема руд та вугілля. Вимоги до їх розробки закріплені в законодавстві "Про нафту і газ", "Правилах розробки нафтових і газових родовищ" та "Правилах безпеки в нафтогазодобувній галузі".

По-друге, Міненерговугілля не контролює виконання затверджених проектів розробки родовищ. Проектувальники виконують незалежний авторський нагляд, а Держгеоконтроль і Держпраці контролюють дотримання законів у сферах використання надр та безпеки праці під час реалізації програм.

По-третє, залишається незрозумілим, чому компанії мусять витрачати час і зусилля на затвердження своїх проектів. Експертиза оптимальності фінансово-економічних показників проектів має бути відповідальністю користувача надр.

Не існує жодної кореляції між рівнем прибутку на вкладений капітал і цифрами, які затверджують 20 колишніх геологів — членів ЦКР.

Щодо експертизи оптимальності виробничих показників проектів, які проводить ЦКР, вимоги про обов'язкову утилізацію попутних газів, контроль за обводненням свердловин та інші подібні аспекти, пов’язані з безпекою на виробництві, ясно прописані в законі.

Фактично, непотрібність CiKР підтверджує й те, що цей орган не працював півтора року, і разом з тим діяльність галузі не зупинялася.

Впевнений, що в сучасному середовищі основною конкурентною перевагою галузі є мобільність та безпека. Успішне поєднання цих факторів — запорука успіху. Це, зокрема, довела американська газова революція.

Автор: Роман ОпімахТеги:Газ видобутокПоділитись