Наталія Кацер-Бучковська

Шість пріоритетів для прискорення розвитку українського газового сектора

24 квітня 2017

Перша хвиля реформ газового ринку проходила у 2014-2015 роках, проте на сьогоднішній день темпи реформування зменшилися, і для розвитку в кількох сферах потрібні нові зрушення.

На початку нового політичного сезону в Україні важливо врахувати актуальні пріоритети, особливо в енергетичному секторі, де реформи реалізуються уповільнено через складність цієї галузі та вплив певних промислових угрупувань, зауважує народний депутат Наталія Кацер-Бучковська.

“Осінній парламентський період відкриває нові можливості для просування реформ, зокрема, для затвердження закону про створення незалежного енергетичного регулятора.

Перша хвиля реформ газового ринку відбулася в 2014-2015 роках, але наразі темп реформування сповільнився, і в кількох сферах потрібні нові досягнення.

Отже, ключовими пріоритетами є:

1.      Демонополізація національного газового ринку

Цей процес стартував із прийняттям відповідного закону 9 квітня 2015 року, який окреслює нові правила для ринку. Закон також закладає основи для демонополізації, передбачаючи поділ функцій оператора, компаній, що займаються розподілом та постачанням газу, і впроваджуючи принципи вільної конкуренції, захисту прав споживачів і забезпечення безпеки постачання газу. Європейське Енергетичне Співтовариство позитивно оцінило цей закон, вважаючи його таким, що відповідає зобов’язанням України як учасника Енергетичного Співтовариства.

2.      Головна мета – демонополізація компанії Нафтогаз

У 2015 році Кабінет Міністрів України ухвалив новий статут та план реформування корпоративного управління для "Нафтогазу". Реорганізація "Нафтогазу" вимагає реформування корпоративного управління відповідно до принципів, які встановила Європейська Організація економічного співробітництва та розвитку. Більше того, 100% акцій компанії було передано від Міністерства енергетики та вугільної промисловості до Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Це стало важливим кроком у зменшенні політичного впливу в цій області. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України контролює лише акції "Нафтогазу" і здійснює стратегічне управління компанією. Контроль над вищим керівництвом "Нафтогазу" забезпечується спеціальною наглядовою радою з представниками з України.

Для розподілу транспортування та зберігання газу Кабінет Міністрів у липні затвердив план реструктуризації "Нафтогазу". Цей план передбачає створення окремого акціонерного товариства "Магістральні Трубопроводи України" та ПрАТ "Підземні газосховища України". Активи ПрАТ "Укртрансгаз" будуть передані цим новим компаніям і залишаться у державній власності. Процес трансформацій відбудеться протягом 2016-2017 років, але тільки після остаточного рішення Стокгольмського арбітражу з позовів між "Нафтогазом" і "Газпромом".

Основні виклики

Головним викликом залишається неприйнятий законодавчий акт, що регулює ефективне функціонування ринку природного газу. Незважаючи на те, що закон про газовий ринок було ухвалено ще у квітні 2015 року, нині необхідні додаткові корективи. Наприклад, закон передбачає обов'язкову плату за користування мережами розподілу та транспортування, які знаходяться на балансі приватних обласних газових компаній (облгазів). Однак, наразі ця норма не була запропонована Міністерством енергетики та вугільної промисловості. Внаслідок цього можливості для отримання ліцензії для потенційних національних та закордонних постачальників, які бажають працювати на ринку природного газу в Україні, обмежені.

Таким чином, найбільш актуальними законодавчими ініціативами є:  

1.      Прийняття Закону про Національного енергетичного регулятора України

Новий закон має гарантувати політичну та інституційну автономію енергетичного регулятора, який буде відігравати суттєву роль у стимулюванні конкуренції на ринку газу та інших енергетичних ресурсів. Професійний і незалежний регулятор підвищить ефективність ринків, що регулюються, і захистить інтереси споживачів.

2.      Нормалізація норм відпуску з резервного запасу газу

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів, норми відпуску з резервного запасу газу були встановлені для приватних постачальників на рівні 100%. Таким чином, для забезпечення рівних і вигідних умов для інших операторів – постачальників природного газу – ці норми повинні бути знижені до 10%. Справедливі та невимогливі умови для державних і приватних газових трейдерів стимулюватимуть конкуренцію.

3.      Модернізація та стабілізація податкової системи для видобутку вуглеводнів в Україні

У 2015 році парламент зменшив ліцензійні платежі за видобуток газу для приватних компаній з 55% до 28% для газу, що видобувається на глибинах понад 5 км, а також з 28% до 14% для газу, що добувається з покладів, розташованих на тієї ж глибині.

Проте, це лише один з аспектів проблем, пов'язаних з режимом оподаткування. Іншою стороною проблеми є складність податкового адміністрування. Для розв'язання цих проблем міжвідомча робоча група Міністерства фінансів України, створена в 2015 році, повинна продовжити свої зусилля щодо вдосконалення режиму видобутку газу.

4.      Урегулювання питань, пов’язаних з угодами про розподіл продукції 

Українське законодавство передбачає дві моделі співпраці в видобувному секторі: через спільні підприємства та угоди про розподіл продукції.

Спільні підприємства не мають спеціального правового регулювання і не містять детальних положень про спільну діяльність, що може призвести до зловживань цією правовою формою. Існуюча процедура угод про розподіл продукції в Україні є надто обтяжливою з огляду на регулювання та потребує всебічного оновлення.

Нові ринкові умови вимагають перегляду податкового режиму та розвитку економічно обґрунтованих податкових ставок для газовидобутку, видобутку нафти та конденсату в рамках угод про розподіл продукції.

Успішна реалізація діючих та майбутніх угод про розподіл продукції в Україні потребує постійної координації центральних і місцевих органів влади. Тому важливим є вжиття необхідних змін до Постанови КМУ No. 644 від 01.08.2013 "Про утворення Міжвідомчої комісії з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції" та до Закону "Про угоди про розподіл продукції" для перетворення Міжвідомчої комісії на міжвідомчий орган державної влади, відповідальний за виконання укладених угод про розподіл продукції під час проекту.

Конкурентоспроможні тендери на угоди про розподіл продукції мають бути відкритими для широкої публіки, прозорими та політично нейтральними. Уся тендерна документація, протоколи засідань міжвідомчої комісії та інші матеріали повинні бути доступними для всіх зацікавлених сторін. Більш того, для контролю за виконанням умов договорів має бути передбачено ефективніші правові інструменти в рамках механізму угод про розподіл продукції.

5.      Запровадження законодавчого дерегулювання розподілу земель для потреб нафтогазового сектору

Досить багато законопроектів було зареєстровано в парламенті, щоб вирішити проблеми розподілу земель. Однак, з різних причин вони ще не стали предметом голосування. Нафтові та газові компанії постійно зіштовхуються з проблемами, пов’язаними з правами на землю. Ці складнощі виникають через кілька факторів: процедура придбання землі може тривати 1,5-2 роки; більшість земельних ділянок, де розташовані поклади вуглеводнів, визнані сільськогосподарськими землями, на які накладається мораторій на продаж та зміну призначення; а угоди на дослідження та розвідку ресурсів мають чимало правових недоліків (наприклад, ці угоди не регулюються чинним законодавством, і не можуть бути використані на етапі виробництва та переходу від геологічної розвідки до видобутку). Всі ці проблеми можуть бути вирішені за рахунок внесення суттєвих змін до Земельного кодексу України. Законопроект No. 3096 "Про внесення змін до законодавчих актів України щодо спрощення окремих аспектів нафтогазової галузі" також повинен бути ухвалений в цьому контексті. Цей законопроект вже зареєстровано у Верховній Раді.

6.      Лічильники та законодавство з енергетичної ефективності

Відповідно до вимог Міжнародного валютного фонду, необхідно вирішити питання обліку енергетичних ресурсів. Щодо газового сектора, то Україна повинна бути повністю забезпечена лічильниками до 1 січня 2018 року. На сьогодні 75% споживачів оснащені газовими лічильниками, а близько 60% – лічильниками тепла. Законодавство про енергоефективність в будівлях також входить до числа пріоритетів законодавчих ініціатив.”

Автор: Наталія Кацер-БучковськаТеги:Поділитись