Якщо у 2019 році обсяги транзиту газу через Україну зменшаться, частину газотранспортної системи доведеться здати на металобрухт

02 серпня 2017

Геннадій Рябцев, фахівець в енергетичному секторі, пояснив, що означає судове рішення про зніманні обмежень для «Газпрому» щодо доступу до газопроводів, що обходять Україну.

Анастасія Багаліка: В Німеччині, за рішенням суду, компанії «Газпром» дозволили отримати доступ до газопроводів, які обходять Україну. Які наслідки це матиме для енергетичного сектору України та її безпеки? Про яке рішення йдеться?

Геннадій Рябцев: Мається на увазі, що в Європейському Союзі існує суходільне продовження відомого «Північного потоку» – газопровід ОПАЛ (OPAL). В ЄС також наявна велика кількість законів, підзаконних актів та директив, які регулюють використання всіх газогонів на території ЄС. Відповідно до цих регуляцій, усі компанії, що діють на європейському ринку, мають дотримуватись цих вимог – «Газпром» не є винятком. Йдеться про можливість заповнення цього газогону російським газом, який постачається через «Північний потік». Проте, згідно з законами та директивами ЄС, до кожного газопроводу має бути забезпечено рівний доступ для всіх учасників. Польські компанії подали до німецького суду позов проти «Газпрому» з приводу, на їхню думку, незаконного наміру використовувати не менше 80% потужностей газопроводу ОПАЛ. Суд у Німеччині відмовив у розгляді цього питання, оскільки не було підстав для оголошення рішення. Чому суд ухвалив таке рішення? Тому що вступ російського газу до ОПАЛ не можливий, адже цей газогін є сухопутним продовженням «Північного потоку». Інші постачальники фізично не можуть закачати свої ресурси до цього газогону. Зараз усе залежить від рішення Європейської комісії щодо виведення ОПАЛ з-під дії директиви, що забезпечує рівний доступ американським компаніям до газопроводів, які знаходяться на території ЄС.

Анастасія Багаліка: Які можливі наслідки для України?

Геннадій Рябцев: Я не вважаю, що це може серйозно вплинути на Україну. Гірші наслідки можуть виникнути через рішення, озвучене 30 червня головою «Газпрому» Олексієм Міллером, про те, що «Газпром» планує після 2019 року, після закінчення контракту на транзит газу через територію України, зменшити обсяги транзиту до п’ятнадцяти мільярдів кубометрів на рік. В минулому році було транспортувано 79 мільярдів кубометрів, тому постане питання оптимізації потужностей газотранспортної системи України. Щоб зрозуміти, що таке оптимізація: якщо залишити лише 15 млрд кубів, частину труб доведеться порізати на металобрухт. Україні потрібно терміново, не чекаючи 2019 року, запропонувати європейським партнерам вигідні умови, щоб переконати російську компанію продовжувати постачати газ через українську територію і після 2019 року.

Наталя Соколенко: Чи мова йде лише про економічні важелі, чи також і про політичні? Які аспекти обговорюються в перемовинах, окрім економіки?

Геннадій Рябцев: Енергоносії завжди використовувалися як інструмент політичного впливу, що не є секретом, адже в програмних документах РФ так і прописано, що нафта і газ служать політичними знаряддями. Якщо поглянути на потужності російських газогонів, то вони вдвічі перевищують обсяги, які фактично постачаються. Росія може вести переговори та надавати фінансові ресурси. У контексті «Північного потоку» варто зазначити, що він управляється міжнародним консорціумом, де частина належить «Газпрому», а інша – чотирьом міжнародним компаніям, переважно європейським. Ці компанії отримують дохід від експлуатації «Північного потоку», незалежно від того, чи заповнений газогін. Це не економіка – це прямий підкуп. Буття консорціуму гарантує їм стабільний прибуток на весь термін експлуатації газогону.

Анастасія Багаліка: Що має робити Україна?

Геннадій Рябцев: По-перше, слід розробити сценарії можливого розвитку подій після 2019 року. Для кожного сценарію необхідно створити план дій і реалізувати його. Наприклад, необхідно перенести точки реалізації російського газу з західного кордону на східний. Ми отримуємо кожен рік два мільярди доларів від транзиту російського газу через західний кордон. На східному кордоні таких точок немає, тому ми не знаємо, скільки фактично постачається. Якби ми могли поставити точки обліку на східному кордоні, то європейські оператори, наприклад, італійці, могли б брати участь у цьому процесі. Проте, багато уваги звертається на заборону будівництва «Північного потоку-2», але справжнє питання – чому «Газпром» це все будує? Справа в тому, що існує офіційний документ, згідно з яким після 2019 року російська сторона має зняти залежність від трьох країн: України, Білорусі та Польщі. «Газпром» підписує угоди та заявляє, що виконує вимоги уряду РФ. Однак мій колега Михайло Гончар назвав ці проекти «відкатопроводами».

Анастасія Багаліка: Які можна зробити висновки зараз?

Геннадій Рябцев: По-перше, варто усвідомити, що Росія продовжує свою газову експансію в Європі, і вона отримає значну підтримку з боку німецьких, австрійських та італійських компаній, які отримують суттєві прибутки від торгівлі російським газом. По-друге, ми не зможемо, навіть якщо захочемо, зупинити «Газпром» від будівництва нових газопроводів на півночі і півдні. І по-третє, після 2019 року Україна позбудеться двох мільярдів доходу від транзиту, і вже зараз потрібно думати про залучення європейських партнерів, пропонуючи їм привабливі умови співпраці, а не лише говорити про нереалізований потенціал української газотранспортної системи. Треба активно шукати ці умови і пропонувати їх європейцям, не забуваючи при цьому про нас самих, адже два мільярди доларів на бюджет України завжди будуть важливими.

Теги:ГазГазпромУкраїнаПоділитись