Водень в українській газотранспортній системі? Не раніше, ніж через 5 років!

18 грудня 2020

Голова експертної ради з питань розвитку газової промисловості та ринку природного газу Леонід Уніговський у короткому інтерв'ю обговорює можливості та перспективи використання водню в Україні.

Чи здатен водень допомогти у декарбонізації світової економіки?

- Водень (Н) є найлегшим елементом у періодичній таблиці та найпоширенішою речовиною у Всесвіті. Його можна використовувати як сировину, паливо або енергетичний носій. При його спалюванні не викидається СО2, що створює великі надії на зниження викидів в економіці.

Існує кілька видів водню. Давайте розглянемо три: сірий, блакитний і зелений.

Сірий водень отримують через парову конверсію, при цьому процес супроводжується значними викидами СО2. Якщо в процесі вилучити 80-90% СО2 з сірого водню, який виробляється з природного газу, його називають блакитним. Це не найдешевший метод виробництва водню. Виробництво зеленого водню, який часто називають чистим, через електроліз з використанням чистої електроенергії є ще дорожчим.

У Європейському Союзі та багатьох інших країнах зелений водень вважається найбільш перспективним варіантом для декарбонізації економіки.

Технології виробництва водню є дорогоцінними, але чи можливе їх здешевлення через застосування?

- Я вже не раз висловлював думку, що створення зеленого водню - це дуже затратний процес. Наприклад, під час електролізу на виробництво одного кубічного метра електролітичного водню потрібно від 4 до 5 кВт-год електроенергії, в той час як в ньому міститься лише 3 кВт-год хімічної енергії, що означає енергетичні втрати. Якщо не враховувати екологічні переваги зеленого водню, його економіка виглядає не дуже привабливо. Але якщо вважати, що ЄС впровадить додаткові податки на викиди СО2, припустимо 50 євро за тонну, то економіка стає більш привабливішою.

Витрати на вилучення та утилізацію СО2 з сірого водню для отримання "блакитного" складають приблизно 70 євро за тонну СО2.

Основною проблемою для транспортування водню через українські газопроводи є їхній знос. Більша частина магістральної та регіональної інфраструктури була збудована ще за радянських часів. Чи можливо забезпечити безпеку транспортування водню у такій ситуації?

- Ви, напевно, знаєте, що за ініціативи Регіональної газової компанії та їхньої активної участі ми сформували наукову групу. До неї входять Інститут газу Національної Академії наук, Інститут електрозварювання ім. Патона, Національний Університет "Львівська політехніка", Івано-Франківський національний технічний університет нафти та газу та Фізико-механічний інститут імені Карпенка. Також в проекті бере участь ДП "Івано-Франківськстандартметрологія". Керуюча компанія - наша фірма "Нафтогазбудінформатика". Наразі наукова група досліджує можливості транспортування суміші водню з природним газом через систему газорозподільних мереж, зокрема на 5 полігонах операторів ГРМ в Івано-Франківську, Дніпрі, Житомирі, Харкові та Волині.

Ця група досліджує, як різні концентрації водню впливають на сталеві та поліетиленові труби. Це тривалий процес, який стосується лише труб, відмінних від європейських. Дослідження труб, які використовуються в Європі та США, здійснюються там. Подальше питання - як лічильники реагуватимуть на транспортування суміші природного газу і водню? Вчені також оцінюють проблеми, пов’язані з вогневими випробуваннями: як поведуть себе плити, котли та нагрівачі при використанні сумішей у різних концентраціях.

До кінця 2023 року ми плануємо отримати певні результати та рекомендації. Але важливо не забувати про безпеку постачання та розробку нормативних документів, які дозволять це реалізувати в Україні. Це не станеться найближчими днями. Я прогнозую, що застосування таких сумішей можливе не раніше 2026-2027 років. Щоб досягти цього навіть у зазначені терміни, необхідно провести значну частину теоретичних та експериментальних досліджень і розпочати активну роботу зараз.  

Лариса Оксенчук, спеціально для Української енергетики

Теги:водневі технології, воденьПоділитись