Як незавершений “Північний потік-2” впливає на газовий транзит в Україні

26 листопада 2019

Чому газопровід у Балтійському морі є настільки важливим для Росії і загрозливим для України? Чи є можливість унеможливити його будівництво чи обмежити його експлуатацію?

“Північний потік-2” — це безпосередній конкурент українській газотранспортній системі (ГТС). Він дає можливість Росії зняти залежність від українських послуг з транзиту газу до Європи.

На офіційних рівнях Росія та Німеччина стверджують, що новий газопровід слугує просто додатковим маршрутом для задоволення попиту. Однак супротивники стверджують, що нові трубопроводи призначені для усунення залежності Росії від України — “монополіста-транзитера”. Адже за кілька років функціонування першого “Північного потоку” українська ГТС виявилася наполовину менш завантаженою.

У період з 2011 по 2014 рік “Північний потік” збільшив обсяги прокачування з 0,7 млрд куб. м до 35,5 млрд куб. м на рік, у той час як завантаженість української ГТС зменшилася з 104,2 млрд куб. м до 62,2 млрд куб. м. За увесь період роботи морського газопроводу, українська ГТС жодного разу не наблизилася до контрактних 110 млрд куб. м, при наявній пропускній спроможності 146 млрд куб. м на рік. 

Завантаженість Північного потоку та української ГТС, млрд куб. м

Дані: Nord Stream, Укртрансгаз

Розрахунки щодо недозавантаженості української ГТС стали одним з аргументів у позові української сторони в Стокгольмському арбітражі. У 2018 році арбітри підтвердили втрати України внаслідок зменшення обсягів транзиту газу та присудили “Нафтогазу” компенсацію від “Газпрому” в $4,63 млрд (після взаємозаліків сума зменшилась до $2,56 млрд) — за недозавантаження ГТС. 

Фото: Nord Stream, будівництво у Фінляндії 

“Північний потік-2” — це близнюк першого “Північного потоку”. Обидва проекти мають потужність 55-60 млрд куб. м на рік і покривають до 40% потужностей української ГТС. Разом з потужностями Турецького потоку це дозволить Росії повністю відмовитись від українського маршруту. 

Ставки зростають

Загроза з боку “Північного потоку-2” значно зросла на фоні переговорів між “Нафтогазом” та “Газпромом” про умови транзиту газу після 2020 року. 

Для України, за даними Міністерства фінансів, втрата транзиту обернеться у $2-3 млрд або 2,5-3% ВВП. Саме таку суму щороку отримує “Нафтогаз” від російського “Газпрому” за послуги транспортування російського газу.

Отже, компанії активно сперечаються про обсяги прокачування, терміни та регулювання, яке визначатиме нову угоду. У Росії пропонують укласти річний контракт з мінімальним завантаженням у 10-15 млрд куб. м. І, якби “Газпром” завершив будівництво “Північного потоку-2” у 2019 році, ця пропозиція виглядала б єдиною альтернативою — щось або нічого. 

Проте компанія Nord Stream 2 затрималась із завершенням газопроводу в морських водах Данії. Останній необхідний дозвіл від Danish Energy Agency (DAE) компанія отримала лише у жовтні 2019 року. Отже, за прогнозами аналітиків ICIS, газ через “Північний потік-2” надійде до Європи в другому кварталі 2020 року — в оптимістичному сценарії. 

Цей факт відновив переговори “Газпрому” щодо умов українського транзиту. Хоча значних змін у позиціях не спостерігається — російська сторона все ще пропонує продовжити діючий контракт на рік. 

Українська сторона, за підтримки Єврокомісії, наполягає на тому, що має бути європейське законодавство, новий оператор ГТС, контракт на 10 років, мінімальний обсяг в 60 млрд куб. м (+30 млрд куб. м додатково для покриття зростаючого попиту).

Як змагатися з російськими обхідними газопроводами  

Україна сильно сподівалася на солідарність європейських країн в збереженні українського транзиту. 

“Реалізація цього проекту надасть Росії додаткові переваги і значно послабить вплив ЄС на країни Східної Європи, адже з їхньої точки зору це буде виглядати як порушення принципу солідарності”, — зазначає голова НАК “Нафтогаз” Андрій Коболєв.

Натомість маршрут “Північного потоку-2” аналогічний першому “Північному потоку”. Тому європейські країни не мали правових підстав для того, щоб відмовити в дозволі на аналогічний проект. Данія довго опиралася, максимально використовуючи свої законодавства щодо безпеки та екології, змусивши “Газпром” тричі переробляти заявку на будівництво. 

Ще один важливий партнер у боротьбі з російськими газопроводами — США. Це, по суті, єдина країна, котра наблизилася до запровадження санкцій проти проекту. У травні 2019 року в сенаті був зареєстрований законопроект, що передбачає накладення санкцій на компанії, які фінансують чи будують газопровід. Він стосується “Газпрому”, його підрядників і потенційних європейських партнерів проекту.

Експерт Українського центру Разумкова Максим Білявський підкреслює, що час для введення санкцій ще залишається. На початку 2020 року судна, які потрібні “Газпрому”, ще не зможуть отримати доступ до зон прокладання газопроводу. Тому, за словами експерта, найефективнішими санкціями слід вважати заходи проти компаній, морських суден, персоналу та обладнання, необхідного для завершення проекту. 

Фото: Nord Stream 2, Грайфсвальдська затока (Німеччина)

“Насправді, будь-які фінансові обмеження, що вводяться проти компаній-акціонерів "Північного потоку-2", і тих, які займаються прокладанням трубопроводу на морі, будуть дієвими. Адже на початку року "Газпром" активно шукав кредити на проект”, — додає експерт Dixi Group Роман Ніцович.

Позицію США, окрім піклування про безпеку енергопостачання Європи, пов'язують також із захистом економічних інтересів. Адже США активізували постачання LNG до європейських країн та конкурують з трубопровідним газом “Газпрому”. Хоча обсяги поки що не значні в порівнянні з загальною потребою Європи в блакитному паливі. 

Суперсила Газової директиви

Проте недоцільно повністю ігнорувати європейські країни. Вони мають можливість законодавчо обмежити роботу як вже побудованих, так і майбутніх російських газопроводів. 

“Зміни до Газової директиви ЄС чітко виключили "Північний потік-2" з категорії трубопроводів, які можуть претендувати на виняток із норм директиви. Ці вимоги прості — незалежність оператора, доступ третіх сторін та прозорість”, — пояснює Ніцович. 

Газова директива вимагає, щоб компанія-оператор газопроводу була незалежною від ПАТ “Газпром”, а 50% пропускної здатності газопроводу повинні залишатися для альтернативних постачальників.

Як працює ця обмеження? Ніцович наводить приклад рішення Суду ЄС по OPAL, до якого цього року добилася Польща: з 14 вересня “Газпром” зобов'язаний був скоротити поставки через цей газогін майже на половину. Експерт зазначає, що європейці готові боротися з монопольним доступом до інфраструктури і, навіть після завершення будівництва, умови роботи “Північного потоку-2” будуть ускладнені, якщо не знищать модель бізнесу російських обхідних газопроводів. 

Професор Університету Сіті в Лондоні Алан Райлі зазначає, що якщо до “Північного потоку-2” все ж застосують Газову директиву, “Газпром” на протязі 25 років матиме обмежений доступ до потужностей газопроводу. Експерт впевнений, що обійти це обмеження росіянам не вдасться. 

Фото: Nord Stream 2, будівництво у Любміні (Німеччина)

Проте не всі європейці мають однакові погляди на майбутнє “Північного потоку-2”. Наприклад, у Бундестазі намагались виключити далеко не завершений газогін з під дії Газової директиви. Вдалось провести лише доповнення, що дозволяє робити винятки лише за дозволом Єврокомісії. 

Наразі спільним зусиллям України та її партнерів вдалося затримати будівництво “Північного потоку-2”. Цю затримку необхідно максимально використати для переговорів і встановлення умов використання української ГТС, адже повністю зупинити проекти російських обхідних газопроводів навряд чи вдасться. 

Теги:Газова директиваТретій енергопакетЄСПівнічний потік-2Поділитись