Поза вугільною галуззю: уроки з німецького досвіду

10 липня 2017

Огляд результатів навчального візиту до Німеччини з 2 по 7 липня на тему «Можливості розвитку поза вугільною галуззю», організованого Фондом ім. Гайнріха Бьолля.

Епоха, коли кам’яне вугілля вважалося справжнім «чорним золотом», вже канула в лету. Наприкінці 1950-х років у Німеччині діяло 153 шахти, де трудилося понад 600 тисяч гірників, які видобували приблизно 125 мільйонів тонн вугілля. Вугільна промисловість мала значний вплив на економічний розвиток Німеччини.

Неминучість.

Проте з часом запаси ресурсів стали вичерпуватися, витрати на видобуток зростали, з’явилися негативні наслідки, такі як просідання ґрунтів та землетруси. Кінцевим ударом став 2007 рік, коли імпорт вугілля з-за кордону різко подешевшав.

Нині ситуація з кам’яним вугіллям у Німеччині значно гірша, ніж в Україні. На фоні дешевшого австралійського вугілля вартістю близько 80 євро за тонну з доставкою, собівартість видобутку німецького вугілля, навіть з дотаціями, становить близько 150 євро. Таким чином, видобуток вугілля в Німеччині втратив всі шанси, і країна обрала шлях імпорту понад 50 мільйонів тонн вугілля щорічно.

В країні залишилося лише дві шахти, які видобувають кам’яне вугілля – «Проспер Ганіель» у Боттропі та ще одне підприємство в Іббенбюрені. Передбачається, що їх закриття відбудеться в січні 2018 року, що стане завершальним етапом тривалої історії німецької промисловості.

Шахта «Проспер Ганіель» у місті Боттроп

Для організації процесу закриття шахт в Німеччині функціонує спеціальний Фонд RAG, який об’єднує підприємства видобутку в Рурському регіоні. Це своєрідна «реформа вуглелудрів України» в початковій стадії. Одним з нових завдань німецького фонду є рекультивація територій після закриття шахт, а також проведення постійного відкачування, очищення шахтних вод і підготовчих робіт у регіоні.

Хто платить?

Цікаво, що РAG був створений за ініціативою держави, функціонуючи як «парасолька» для підприємств, що зазнали краху у сфері видобутку. Фонду вдалося реструктуризувати свої активи та накопичити достатній капітал для виконання зобов’язань. Стратегія проста: фонд виділив прибуткові активи до корпорації Evonik, продав 32% її акцій та інвестував отримані кошти в цінні папери, нерухомість та міжнародну торгівлю.

                    Слайди презентації RAG. Джерело - офіційний сайт.

Таким чином, Німеччина зобов’язує бізнес компенсувати шкоду, нанесену їхніми заповзятливими діями. Проте є й негативні аспекти. За словами Майкла Калтхоффа, керівника Відділу освіти, науки і культури, фонд також інвестує в видобуток вугілля за межами країни, якщо це фінансово виправдано, що суперечить «зеленим» цінностям та ідеалам відповідальності.

Крім цього, незважаючи на шкоду, завдану навколишньому середовищу, Німеччина поки що не має наміру відмовлятися від видобутку бурого вугілля на чотирьох ділянках у Рейнській області, в східних і центральних районах Німеччини, та в Гельмштедті у Нижній Саксонії. Аргументація конформістська: на відміну від кам’яного вугілля, у цій галузі не передбачено жодних дотацій.

Регіональні стратегії

Найбільшою помилкою у реформі вугільної галузі, на думку депутата Бундестагу Олівера Крішера, є недостатнє планування на регіональному рівні. Значно важливіше за дотації німці вважають інвестиції в освіту, інфраструктуру, будівництво та транспорт для вугільних регіонів.

               Слайд з презентації Др.Пао-Ю Оей, DIW

Тому, незважаючи на велетенські зусилля для вирівнювання доходів населення в різних регіонах, територія Північний Рейн-Вестфалія залишається дотаційною. Рівень безробіття в Рурському регіоні становить 10,4% - вище, ніж середні показники по Північному Рейну-Вестфалії (7,6%) та Німеччині загалом (5,9%). Крім того, рівень іноземних інвестицій також значно нижчий, ніж у інших регіонах.

Висока дотаційність пояснюється також недостатньою ефективністю планування. У соціальній політиці використовують традиційні інструменти – перекваліфікацію та достроковий вихід на пенсію. У випадку Німеччини, достроковий вихід на пенсію є більш розповсюдженим, оскільки більшість шахтарів, які працюють під землею, мають вік близько 40-50 років. Це обумовлює високий рівень дотацій для працівників галузі, які виходять на пенсію.

      Дюссельдорф з вікон Міністерства економіки Землі Північний Рейн-Вестфалія

У регіонах видобутку вугілля, натомість, використовують гранти та бюджетні асигнування для розвитку інших економічних секторів. Наприклад, Рурський регіон залучив 2,4 мільярда євро (50% з федерального бюджету та приватних інвестицій, 50% з Євросоюзу), з яких 15% направлено на підтримку малого та середнього бізнесу, 40% на наукові дослідження, 25% на зменшення викидів парникових газів, а 20% на містобудівний розвиток та інфраструктуру.

           Колишня шахта Zollverein у м.Ессен, яка тепер є музеєм і об’єктом культурної спадщини ЮНЕСКО

Усе це свідчить про те, що Україні варто зрозуміти: чим раніше ми почнемо планувати регіональний розвиток вугільних зон, прагнути їх фінансової самостійності та відповідальності бізнесу за екологічні наслідки видобутку, тим більше шансів у нас буде диверсифікувати економічний розвиток.

Скорочення видобутку вугілля є неминучим у найближчі 15-20 років для Львівсько-Волинського басейну та Донбасу. Якщо ситуація залишиться незмінною, закриття шахт створить ряд викликів для енергетичного балансу України та може погіршити екологічну ситуацію, перетворивши гектари землі над шахтами на пустки. Водночас регіони видобутку та сама галузь вимагатимуть все більше інвестицій з боку держави.

Україні необхідно вже сьогодні звернути увагу на німецький досвід і почати оптимізувати витрати, беручи на себе відповідальність. Ключовим напрямом тут є регіональне планування та накопичення фінансових ресурсів для зменшення негативних наслідків роботи галузі.

Автор: Вікторія ТоропПоділитись