Залежність від Росії в енергоресурсах стрімко зростає: які ризики це несе цієї зими?

24 січня 2022

Агресор прагне отримати політичні вигоди від залежності України від імпортних нафтопродуктів. Коли це станеться, залишається питанням часу.

Цієї осені Росія розпочала нову етап енергетичної війни проти України. З 1 листопада РФ, на фоні значного зниження обсягів транзиту газу через українську ГТС, заборонила експорт електроенергії, блокувала продаж антрациту та заборонила вхід вагонів з вугіллям, що йшли до України з Казахстану.

Агресивні дії Росії також вплинули на ринок нафтопродуктів. Зокрема, 4 листопада стало відомо, що РФ має намір обмежити постачання зрідженого газу до 30% від задекларованих експортерами обсягів. Проте це виявилися лише погрози: всупереч апокаліптичним прогнозам, імпорт зрідженого газу за перші 14 днів листопада досяг дворічного максимуму.

Водночас залежність України від Росії та її близького партнера Білорусі в сегменті нафтопродуктів залишається надзвичайно високою: вже кілька років надходить понад дві третини імпорту розбавленого газу, бензину та дизельного пального з цих країн. Це зрозуміло: Росія субсидує переробку нафти в своїх і білоруських НПЗ, водночас обкладаючи імпорт сировини додатковими податками.
 

Так, з економічної точки зору, Україні вигіднішеimport: ресурси дешевші, а логістика менш витратна. Але з політичної перспективи все навпаки: враховуючи різкі заяви з боку представників Росії та самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, виникає ймовірність, що Росія спробує використовувати залежність України від імпорту нафтопродуктів для отримання політичних вигод.

Таку ситуацію розуміють і в українському Кабінеті Міністрів.

"Ми усвідомлюємо необхідність змінити географію імпорту та розвивати імпортозаміщення. Сьогодні наша частка імпорту, що перевищує 80% з РФ і Білорусі, є ненормальною", - підкреслив міністр енергетики Герман Галущенко наприкінці серпня.

Попри це, за останні два з половиною роки український уряд лише ухвалив рішення, які опосередковано зменшили залежність країни від російських нафтопродуктів – зокрема, націоналізація частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яким керувала компанія, пов’язана з підсанкційним Віктором Медведчуком, а також введення спеціального мита на деякі види нафтопродуктів.

Чому ж Україна не уникає залежності від Росії та Білорусі в поставках нафтопродуктів, а також яким чином можна безболісно вирішити цю проблему для споживачів, намагалася з’ясувати "Українська енергетика".
 

Тривожні сигнали для уряду: імпорт продовжує зростати
 

Попит на нафтопродукти у 2021 році зростає, відповідно, імпорт також збільшується. За даними сервісу Energy Map, з січня по серпень цього року імпорт нафтопродуктів порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшився більше ніж на 3% (200 тис. тонн) - до 6,32 млн тонн. Структура постачань у 2021 році дещо змінилася: частка імпорту нафтопродуктів з Росії та Білорусі зменшилася з 74% до 69%, склавши 4,34 млн тонн. Імпорт російських нафтопродуктів скоротився на 33% до 1,63 млн тонн, тоді як імпорт білоруських зріс на 37% до 2,51 млн тонн.

Такі зміни пояснюються зупинкою нафтопродуктопроводу Самара-Західний, яким раніше керувала компанія "ПрикарпатЗахідтранс" з оточення Віктора Медведчука (зараз управителем цього активу є державна "Укртранснафта"). Проте, загалом, зменшення частки російського дизельного пального в структурі імпорту на користь білоруського фактично не є реальним переорієнтуванням потоків, оскільки сировина для білоруських нафтопродуктів походить з російської нафти. Окрім того, як зазначалося на початку вересня, обидві країни можуть підготувати документальне оформлення спільного ринку нафтопродуктів до грудня 2023 року.

Литва займає третю позицію серед постачальників, звідки за вісім місяців 2021 року Україна імпортувала 640,3 тис. тонн нафтопродуктів. Казахстан і Туреччина стали четвертими і п’ятими постачальниками з обсягами 302,4 тис. тонн та 273,3 тис. тонн відповідно. Також спостерігалося значне зростання постачання з Болгарії, Індії та Туркменістану.

Основними постачальниками бензину в Україну залишаються Білорусь та Литва, які забезпечують майже весь обсяг імпорту. Зокрема, з Білорусі ввезено близько 630 тис. тонн бензину, що становить 77% зовнішніх поставок. Зріджений вуглеводневий газ переважно надходив з Росії, Казахстану та Білорусі, на три ці країни припало 91% імпорту або 943 тис. тонн.

Імпорт дизельного пального здійснювався в основному з Росії та Білорусі, частка яких становить 74% або близько 2,9 млн тонн. Згідно з даними Консалтингової групи "А-95", у січні-жовтні 2021 року український ринок дизельного пального виріс на 5% до 6,4 млн тонн. Імпорт зріс на 261 тис. тонн, до 5,39 млн тонн.

Постачання дизельного пального з Білорусі у структурі імпорту за 10 місяців зросло на 35% (до 2,34 млн тонн), внаслідок чого частка Білорусі зросла до 43% з 33%. Постачання з Росії скоротилися на 30% (до 1,51 млн тонн). Імпорт дизельного пального через морські порти становить 18% усього імпорту - 961,4 тис. тонн, що на 38% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Внутрішнє виробництво: зменшити імпорт дизелю та скоротити споживання автогазу
 

За останні два роки від влади не було прийнято жодного рішення, що могло б зменшити залежність України від російських нафтопродуктів і сприяти системному імпортозаміщенню чи диверсифікації постачання, наголосили опитані "Українською енергетикою" спеціалісти.

"Наш Кременчуцький НПЗ недостатньо завантажений. Цього року підприємство переробить близько 3 млн тонн нафти, хоча може переробити 7 млн тонн. Невеликий потенціал є у Шебелинському ГПЗ. Додаткова переробка 3-4 млн тонн нафти могла б зменшити імпорт дизпального приблизно на 1,3 млн тонн, і взагалі усунути необхідність імпорту бензину, тобто ми змогли б його замістити. Ми також могли б повністю забезпечити свої потреби в авіапальному", - окреслив перспективи імпортозаміщення нафтопродуктів директор Консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн.

Як пояснив у коментарі "Українській енергетиці" комерційний директор "Укргазвидобування" Сергій Федоренко, якщо Кременчуцький НПЗ збільшить переробку до 5 млн тонн на рік, що на 40%, це дозволить Україні зменшити імпорт дизпалива на 800 тис. тонн (10% загального споживання), мазуту на 400 тис. тонн, бензину на 600 тис. тонн (близько 35%), зрідженого газу на 80-100 тис. тонн (10%).

Фахівці додали, що проблему залежності від Росії у постачанні зрідженого газу слід вирішувати комплексно: у короткостроковій перспективі – збільшувати внутрішнє виробництво і розвивати постачання з інших напрямків, а в довгостроковій – повністю відмовитися від нього. Паралельно необхідно нарешті створити мінімальні стратегічні запаси нафтопродуктів, щоб уряд мав інструмент впливу на внутрішній ринок.

"Нам потрібно змінити наш споживчий кошик. Наразі ж 30% моторних палив – це зріджений газ, 80% якого ми імпортуємо. Тобто ми нарощуємо споживання продукту, який самі не виробляємо й навіть у перспективі не зможемо виготовляти. Це суттєво підвищує залежність від Росії та Білорусі. Тому потрібні рішення, що сприяють зменшенню споживання зрідженого газу на користь бензину, який ми можемо виробляти самостійно", - пояснив Сергій Куюн.

Сергій Федоренко також додав, що за останні два роки обговорювалася низка рішень для суттєвого зменшення імпорту з Росії та Білорусі.

"Ми пропонували ввести мито на імпорт нафтопродуктів або зрівняти податки на бензин і зріджений газ, щоб підвищити внутрішню переробку нафтопродуктів. Також пропонувалося ввести квотування джерел походження нафтопродуктів, щоб в Україну з одного джерела не поступало більше 30% кожного виду – такий указ президента існує з 2019 року. Кабінету Міністрів було доручено сформувати квоти, проте це не було зроблено", - стверджує він.

Одним із рішень може бути корекція ставок акцизного податку на зріджений вуглеводневий газ (ЗВГ). Наразі акциз на ЗВГ становить 52 євро/тис. л, що вчетверо менше, ніж податок на бензини (213,5 євро/тис. л), в результаті чого держава заохочує споживання більш дешевшого імпортного газу замість дорожчого бензину.

Питання зміни ставок акцизного податку піднімалося і в 2019, і на початку 2020 року, коли компанія-оператор Кременчуцького НПЗ "Укртатнафта" пропонувала підвищити акциз на автогаз у 2,5 рази - до 136 євро/тис. л, а на бензин - знизити на 20%, до 170 євро/тис. л. Однак ця пропозиція не була підтримана: проти виступили профільні асоціації та імпортери зрідженого газу, які стверджували, що в такому разі літр зрідженого газу в роздріб подорожчає на 4-5 грн, а додаткові витрати українців сягнуть 10 млрд грн на рік.

ЗМІ та експертне середовище вбачали в кореляції ставок акцизного податку лобізм в інтересах групи "Приват" Ігоря Коломойського, яка володіє контрольним пакетом акцій "Укртатнафти". Водночас депутатка від "Слуги народу" Ольга Василевська-Смаглюк, яку пов’язують із пулом олігарха, пропонувала радикальніше рішення: зрівняти ставки акцизного податку на бензин і зріджений газ на рівні 139,5 євро/тис. л. Але й ця пропозиція була відхилена.

Не підтримували таку ініціативу і в уряді. Як пояснює Сергій Федоренко, Мінфін і Мінекономіки вважали корекцію акцизних податків на бензин і автогаз ризиком для конкуренції, вважаючи зріджений вуглеводневий газ "соціальним пальним".

Фахівці наголошують, що за нинішніх умов українські виробники нафтопродуктів не можуть збільшити обсяги переробки: під час переробки нафти утворюється не лише дизельне пальне, але й бензин. Якщо з реалізацією дизпального у Кременчуцькому НПЗ немає проблем, то з попитом на бензин ситуація кардинально інша.

"Завод не може реалізувати свою продукцію. Чому? По-перше, відкритий імпорт бензину з Білорусі, що не підлягає жодному митному оподаткуванню. По-друге, споживачі надають перевагу зрідженому газу, споживання якого становить близько 2 млн тонн на рік. Якщо цей газ замінить на бензин, український виробник міг би повністю реалізувати свою продукцію на внутрішньому ринку. Для збільшення обсягів переробки нафти українськими НПЗ без корекції ставок акцизів на зріджений газ не обійтися", - пояснив директор Консалтингової групи "А-95".

Він також додав, що в ситуації, що склалася, необхідно захищати внутрішній ринок та внутрішніх виробників.

"Ми не можемо постачати наш бензин у Білорусь: там є мита та інші заходи обмеження доступу нашої продукції, тому цей ринок для нас закритий. Натомість білоруси можуть вільно постачати бензин в Україну. Усі тут шукають політику, але насправді йдеться про захист власного виробника, щоб дати йому можливість працювати. Від цього виграють всі", - підсумував фахівець.

Водночас, як зазначають експерти, питання відновлення роботи інших українських НПЗ – Одеського, Дрогобицького, а до певної міри Лисичанського і Надвірнянського – поки не актуальне. Минулого року в "Нафтогазі" повідомляли про вивчення можливості відновлення нафтопереробних підприємств. Проте на сьогодні, за словами Сергія Федоренка, жодних конкретних планів у цьому питанні немає.

"Кременчуцький НПЗ та Шебелинський ГПЗ - єдині заводи з перспективами. Стосовно інших – там потрібні величезні інвестиції та значні тимчасові витрати. Швидше за все, це буде економічно недоцільно. Але, знову ж таки, ринок змінюється. Наразі це виглядає малоймовірно", - додав Сергій Куюн. 

Диверсифікація: пріоритет – морський імпорт
 

Окрім захисту та підтримки внутрішнього виробництва, фахівці вважають, що важливо продовжувати диверсифікацію постачань. Сергій Куюн зазначає, що Україні необхідно стимулювати імпорт світлих нафтопродуктів (бензину та дизельного пального) через морські порти, які нині завантажені на 10-15%.

"Сьогодні через море імпортується близько 1 млн тонн нафтопродуктів на рік. Наші порти можуть приймати до 3 млн тонн. Це вже більше, ніж імпорт з Росії. Йдеться переважно про світлі нафтопродукти, а саме бензин та дизельне пальне, які можемо імпортувати та транспортувати у великих обсягах. Якщо сьогодні на Росію та Білорусь припадає близько 70% імпорту, то на 30% ми можемо зменшити цю частку", - припускає спеціаліст.

Проте, зростання обсягів імпорту нафтопродуктів через море може призвести до підвищення вартості логістики, а отже, до росту цін на бензин та дизельне пальне для кінцевого споживача. Але, за оцінками експертів, це зростання буде незначним – від 50 копійок до 2 грн/л.

"Так, доставка нафтопродуктів з Одеси до Харкова, Дніпра чи Луганщини не буде дешевою. Логістика буде витратною. Яка це буде сума? Можливо, 50-70 копійок на літрі, а може й менше. Тобто, це ціна нашої незалежності від російських поставок. У той час, коли літр коштує 30 грн. У нас ціни за місяць можуть зрости й на дві гривні", - вважає Сергій Куюн.

З іншого боку, як зазначає Сергій Федоренко, український ринок нафтопродуктів вже має певну диверсифікацію, і збільшення постачань через море, а також з Литви чи Румунії можуть вплинути на цінову політику.

"Ми можемо імпортувати нафтопродукти звідусіль. Ще 15 років тому ми купували бензин у США, коли у нас був дефіцит. Дизель зараз надходить з Греції, Ізраїлю або Італії. Якщо буде потрібен імпорт, його можна буде організувати, але ціна зросте на 50-70 доларів за тонну або більше. Питання лише в логістиці. Наприклад, зараз через порти імпортується 100-120 тис. тонн нафтопродуктів на місяць, тоді як споживання становить близько 600 тис. тонн. Якщо збільшити імпорт дизпалива (через порти) до 200 тис. тонн, можуть виникнути проблеми з "Укрзалізницею", яка не встигає вивозити нафтопродукти з портових станцій", - пояснив ситуацію комерційний директор "Укргазвидобування".

Він додав, що донедавна український ринок нафтопродуктів був секторно поділений. Наприклад, пальне з Литви чи Білорусі могло продаватися в Києві, але не далі на схід, адже там були більш дешеві нафтопродукти з Кременчука. Шебелинський ГПЗ реалізовував продукцію в радіусі 250-300 км, окремо переборюючи конкуренцію з ресурсами з Кременчука та Білорусі. Подібним чином, пальне, яке трейдери везуть з Києва чи Кременчука на південь, по дорозі підпорядковується конкуренції з морськими постачаннями. Таким чином, внутрішній ринок імпортного пального був розділений між вартістю логістики та конкуренцією з внутрішнім виробництвом.

"Проте Росія останні 15-20 років систематично підтримує й субсидує переробку сировини на своїх заводах і так само в Білорусі. Для внутрішньої переробки не передбачено додаткових податків, тоді як експорт сировини сильно оподатковується. Це дозволяє Росії та Білорусі постачати нафтопродукти в Україну за досить низькими цінами, що й призводить до закриття українських заводів", - констатував Сергій Федоренко.

Мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів як інструмент контролю ринку
 

На порядку денному з реформ в оподаткуванні нафтопродуктів і продовженні диверсифікації ринку, експерти зазначають, що уряду слід забезпечити засоби втручання в ринок для уникнення дефіциту або цінових стрибків у разі зупинки постачань за певними напрямками.

Насамперед цим засобом можуть стати запаси нафти та нафтопродуктів.

"Щоб ми могли в будь-який момент реагувати, а танки та БТР наших збройних сил були заправлені, потрібно, щоб у резерві країни була нафта та нафтопродукти, запаси яких зможе швидко задовольнити потреби уряду. Це в масштабах мінімізує всі види залежності. Запаси повинні складати від 30 до 90 днів імпорту. Для зберігання нафтопродуктів є об’єкти Держрезерву, для нафти – потужності "Укртранснафти". Такі запаси повинні були бути створені давно", - вважає Сергій Федоренко.

Ідея створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів обговорюється вже протягом десятка років, однак до її реалізації ще далеко. У липні цього року заступник міністра енергетики Максим Немчинов повідомив, що відомством підготовлено законопроект, який з 2023 року зобов’ язуватиме постачальників підтримувати мінімальні запаси ресурсів.

"Створення мінімальних запасів нафти і нафтопродуктів також є частиною євроінтеграційних зобов’язань для України. Європейська директива 2009/119/ЄС зобов’язує підтримувати мінімальний рівень резервів сирої нафти та нафтопродуктів. В основу законопроекту покладено базову модель мінімальних запасів, яка діє у Словаччині. Відповідно до обраної моделі, під контролем уповноваженого органу, створюється спеціальне агентство, що здійснює управління мінімальними запасами та забезпечить зберігання.", - пояснив Немчинов.

За його словами, джерелами фінансування створення агентства, а також резерву нафтопродуктів, повинні стати новостворений Державний фонд фінансування, який діятиме на основі 6% акцизу з виробленого в Україні та імпортованого пального, а також 100% спецмита на важкі дистиляти та зріджений газ з Російської Федерації.

"Зараз, якщо підвищуються ціни на нафтопродукти, уряд може лише зібрати учасників ринку і попросити їх не підвищувати ціни або ввести регулювання. Але якщо пального немає, то його просто не буде. У такому випадку АЗС зобов’язані продавати пальне за обмеженими цінами, навіть попри те, що гуртова вартість нафтопродуктів може бути вище або дорівнювати ціні на АЗС", - зазначає Сергій Федоренко.

Він додає, що запаси в обсягах 0,5 млн тонн нафти, 300-400 тис. тонн дизпального та 150 тис. тонн бензину - що в еквіваленті складає 30-60 днів імпорту - дозволили б державі з упевненістю почуватися на ринку та регулювати його, тобто продовжувати закуповувати тоді, коли ресурси дешеві, і реалізувати, коли ціни високі. Також це дало б змогу відмовитися від контролю цін на нафтопродукти на українських АЗС.

Таким чином, успішна реалізація запропонованих експертами кроків дозволить суттєво переформатувати український ринок нафтопродуктів. Тобто, залежність від Росії та Білорусі зменшиться до мінімуму, основними постачальниками стануть внутрішні виробники, а нестачу ресурсів можна буде компенсувати передусім імпортом через морські порти. Однак, навіть у разі ухвалення необхідних рішень, можна очікувати результатів не раніше ніж за два роки.

У короткостроковій перспективі, за словами експертів, Україні може "потрапити" хіба що новий штам коронавірусу, який призведе до зменшення споживання та обвалу цін на нафту, і в такий спосіб внутрішній ринок стане тимчасово привабливішим для імпортерів. Але цього може й не статися. Натомість Росія може спробувати конвертувати залежність України в секторі нафтопродуктів у важелі політичного впливу навіть цієї зими.

Микола Романюк, спеціально для "Української енергетики"

Теги:імпорт нафтопродуктівціни на нафтопродуктидизельне пальнеУкртатнафтаШебелинський ГПЗенергетична безпеказріджений газУкргазвидобуванняПоділитись